от Дмитрий Гак | Окт 28, 2022 | Виховання та розвиток особистості
Отже, висновок. Непідготовленій дитині не можна давати право вибору, щоб уникнути заподіяння шкоди самому собі. Це право (по-хорошому) треба ще заслужити і далеко не кожен дорослий здатний зробити правильний вибір у тій чи іншій ситуації. А що говорити про дитину?
Упевнений, знайдуться батьки, не згодні з моєю думкою, а будуть і такі, що у дворічному малюку побачать особистість з великої літери і критикуватимуть мене на тему свободи волі та обмеження прав дитини. Але ось вам простий аргумент. Візьмемо тему спорту та вибору спортивної секції. Щоб у дитини була можливість вибрати те, що вона хоче, вам необхідно надати їй, скажімо, всю палітру видів спорту. Впевнені, що можете це зробити? Думаю ні. Щоб спробувати все — життя не вистачить. У цьому одразу бачимо обмеження права. Тепер про волю. У 100% випадків, віддати маленьку дитину в той чи інший вид спорту, вирішує батько, виходячи зі своїх поглядів та переконань (дуже часто помилкових), насамперед віддають у той вид спорту, який подобається безпосередньо батькові (-ам). Спробуйте віддати свою дочку на сумо, штангу чи шахи, якщо вам подобається художня гімнастика. Ось і вся свобода для дитини. І так відбувається у всіх сферах життя.
На мою думку, насамперед треба вчити оцінювати наслідки, а там він уже сам зробить правильний вибір. І починати слід з елементарних речей. Для цього використовується той самий метод виховання, який розглядався раніше. Спосіб створення образу. Намалюйте дитині образ наслідку зробленого вибору, щоб вона змогла це уявити, і вона сама зрозуміє, що їй обрати. Але не сподівайтеся, що це вийде легко та з першого разу. Це нешвидкий процес. Однозначно дитина спочатку помилятиметься і тут виникає ключовий момент. Ваше завдання дати відчути наслідки цього вибору. Не виявити жалість і позбавити його цього почуття, а навпаки виявити деяку стійкість і все-таки дозволити йому зазнати певного дискомфорту внаслідок наслідків неправильного вибору.
Ось тут, завдяки вашій стійкості, закладатиметься фундаментальна річ, про яку я писав раніше. Вміння розрізняти. Вміння розрізняти ДОБРО та ЗЛО. Нагадаю, що різноманіття почуттів збільшує шанси «почути» своє внутрішнє Я. А людина, яка знайшла себе і виконує своє призначення – це творець, який творить добро.
На жаль, навіть після прочитання цієї статті, мало хто по-справжньому замислиться над такою життєвою дрібницею як дитячий вибір і ще менше зробить конкретні кроки у бік правильного розвитку своєї дитини в процесі виховання. Щоб зрушити ситуацію з мертвої точки, постараюся дати найпростіше уявлення (образ) для батьків, що пояснює важливість цього моменту.
Якщо уявити шлях, то вибір стоїть посередині шляху. За його спиною знаходиться бажання, на підставі якого і здійснюється той чи інший вибір (пам’ятаєте, я писав, що правильні бажання треба виховувати, тож вибір тут виступає як інструмент виховання), а попереду (якщо грубо висловитися) похвала чи покарання за свій вибір.
Так от, якщо все зроблено правильно: сформовано правильне бажання, на підставі його зроблено правильний вибір, то вам ніколи не доведеться карати свою дитину.
от Дмитрий Гак | Окт 22, 2022 | Виховання та розвиток особистості
Кожну секунду нашого життя ми робимо вибір (усвідомлено чи ні), але перш ніж давати дитині це право, треба переконатися, що вона зможе цим правом скористатися та правильно його реалізувати. Сподіватися, що це станеться само собою – дуже безвідповідально та недалекоглядно. Цьому треба вчити. Насправді головні основи виховання закладаються до 5 років, і те, що ви зробили до 5 років, – це 90% всього виховного процесу.
Оскільки в людині з’єднуються два початки – тваринне і божественне, то й вибір людини відбувається виходячи з цих обставин. Якщо звернутися до статистики, то найчастіше вибір відбувається несвідомо під впливом інстинктів. Тут немає жодної свободи вибору (хоча багатьом так не здається «що хочу, те й роблю»), тому що людина у цій ситуації повністю перебуває під владою свого тваринного початку. Свобода починається там, де на перший план виходить воля, а це вже духовна складова, з усіма властивими їй «атрибутами». Цій темі буде присвячено окремий пост. Так от, щоб свобода вибору справді відповідала своєму визначенню, вона має бути правильно вихована.
При цьому батьки зобов’язані пам’ятати, що кожна людина повинна входити в життя, вміючи чинити опір шкідливому впливу. Тому потрібно не оберігати дитину від шкідливого впливу, а вчити робити правильний вибір на самому початку, щоб не доводилося потім вчити чинити опір цьому впливу.
«Право вибору (хочеш ходити – ходи, не хочеш – не ходи) у вихованні дітей завдає величезної шкоди формуванню особистості, тому що за першої ж невдачі, дитина моментально реалізує своє право – не хотіти це більше робити» – А.С. Макаренко. У занедбаному вигляді – це перетворюється на примху. Ось що про це писав спортивний психолог Г. Горбунов: «У дитинстві примха – це спосіб досягти від дорослого бажаного. Але при цьому бажане не завжди зрозуміле для дитини і коли вона сама не знаючи, чого хоче, змінює одне бажання на інше, вони перетворюються на примху. Особливо виразний каприз у розпещеної дитини, коли вона втомилася або хворіє.
Розвиток людини відбувається у кілька етапів усвідомленості. У найзагальнішому варіанті це виглядає так: молодший вік супроводжується примітивним рівнем усвідомленості, де переважають інстинкти, в середньому віці відбувається ламання існуючих цінностей та переосмислення життя (тут виявляються задатки цільної особистості, які потрібно ще вміти побачити), у «дорослому» віці людина робить усвідомлений вибір з огляду на наслідки.
Не можна забувати про природу людини та спосіб влаштування психіки. Підсвідомість завжди вибиратиме найменш енерговитратний варіант, за принципом збереження енергії (тут працює інстинкт збереження виду) і якщо стоїть вибір, то йде він шляхом найменшої напруги. Саме так і вибирає дитина. Так влаштована психіка. Але з розвитком усвідомленості набирає вага воля і свобода волі. Це (як говорилося раніше) духовна складова людини з властивими їй розумом, аналізом, наслідками та іншими аспектами. Вибір у цьому разі спирається на суму цих «речей».
Висновок дуже простий. Але про це у наступному пості.
от Дмитрий Гак | Окт 15, 2022 | Виховання та розвиток особистості
Різні образи. Всім відомо, що діти як губки вбирають будь-яку інформацію. Тому завдання батьків – дати максимально різноманітну інформацію про життя. У ранньому дитинстві цим інструментом є казки. Не слід недооцінювати силу цього виховного засобу. Читайте більше казок. Коли дитина підросте, потрібно постаратися показати їй реальне життя з усіх позитивних сторін з урахуванням здатності дитини до сприйняття. Спектр по можливості має бути максимально широким. Це формуватиме правильний світогляд і реальний образ картини світу. Що в результаті позначиться на свободі, про яку я писав раніше. І найголовніше – викличе початковий інтерес. Якась область життя однозначно знайде відгук у глибині душі, а може й декілька одразу. І тут важливо не пропустити цей момент, а допомогти цей інтерес перевести у бажання, а далі намір діяти у цьому напрямі. Якщо все зроблено правильно, вам ніколи не доведеться працювати з таким модним словом, як «мотивація». Тому що сучасна (зовнішня) мотивація це штучне створення стимулу для будь-яких дій. А якщо копнути трохи глибше, то дій, яких насправді дитина (або доросла людина) підсвідомо не хоче виконувати. Справжнє бажання ніколи не потребує додаткової мотивації. У наш час цьому питанню, на жаль, не приділяється достатньо уваги з боку батьків, і причини очевидні. Інформації задосить і наукових термінів від «сертифікованих» психологів хоч греблю гати, але що робити на практиці, коли всі ці «олімпійські» теоретичні складні знання потрібно перевести в просту практичну дію, ніхто поняття не має.
Деякі любителі пускати пилюку в очі складними науковими термінами, звинувачують мене в примітивізмі та поверховості. Не порушуватиму їх очікування і наведу примітивний приклад для створення простого образу з метою кращого засвоєння інформації. Отже, спектр пізнаваної інформації у міської сучасної дитини, якщо сказати мізерний, то це взагалі нічого не сказати, за всієї її доступності та різноманіття. Весь світ дитини обмежується стінами квартири та гаджетом під носом. Так вбивається бажання та потяг до знань. Тобто не розвивається розум. Але це півбіди. Друга частина трагедії – це непроживання та невідчуття практичних життєвих ситуацій. «Просунуті» батьки розв’язують це питання шляхом запихання дитини на курси, що розвивають, всупереч бажанню дитини, а задовольняючи при цьому свої проекції та очікування. А так, вбиваються бажання пробувати та діяти. Іншими словами – воля. А, як відомо, Бог дав людині дві найвищі духовні якості (за своєю подобою) – це розум і волю. І не даючи можливості розвиватися правильно, можна докорінно знищити божественний початок в дитині. Ось і настав час довгоочікуваного прикладу: якщо порівняти 8-річну сільську дитину або жителя маленького міста з таким же представником мегаполісу, то різницю в поведінці можна побачити неозброєним поглядом. В чому причина? Відповідь очевидна і примітивна до непристойності. В умовах життя. У свої 8 років середньостатистичний пацан має величезний життєвий досвід (уміє лазити по деревах, по дахах, пробував зелені абрикоси та відчув усі наслідки, а також смолу, є досвід торгівлі бабусиною шовковицею чи вишнею на базарі, вміє зробити та стріляти з рогатки і не тільки, функціонально точно використовує горезвісний подорожник і вміє ще багато чого), чим абсолютно не може похвалитися восьмирічний хлопчик із великого міста. Я не закликаю всіх жити у селі, але якщо ви хочете правильного розвитку дитини, треба постаратися створити для цього необхідні умови. Ці умови повинні забезпечити виховання якомога більшої кількості почуттів (що дозволяють чути себе) та точності їх вираження. Саме тут криється причина свободи чи несвободи, про яку були два останніх пости.
Також хочу нагадати про той обов’язок перед дитиною, якого зобов’язані дотримуватись батьки при правильному вихованні. Ім’я цьому обов’язку — це уважність до життя та інтересів своєї дитини. Тут також треба пам’ятати, що Людину від тварини відрізняє здатність ВІДРІЗНЯТИ. Що знадобиться, коли розрізнятимете справжній інтерес дитини, від хибного, заснованого лише на отриманні позитивних емоцій.
от Дмитрий Гак | Сен 24, 2022 | Виховання та розвиток особистості
Зовсім недавно з цього приводу побачив висловлювання однієї мудрої шкільної вчительки і мені дуже сподобався вираз цього педагога: «Перш ніж давати людям свободу, треба навчити нею користуватися». І цьому треба вивчати з дитинства. Але обов’язковою умовою є не плутати це поняття зі свавіллям. Свобода передбачає відповідальність за свої дії, чого абсолютно не можна знайти у свавіллі через відсутність будь-яких кордонів.
Як і будь-яке почуття, почуття свободи також підлягає правильному вихованню. Насамперед батьки повинні створити вдома необхідні умови для формування цього найважливішого почуття. А виражатися у дитини це буде в наявності її особистих кордонів у сім’ї, коли є свій кут, своя кімната, свої інтереси, свої бажання тощо. До чого буде виявлено батьківську повагу. І це не для червоного слівця, а конкретний заклик до дії, життєва потреба. Наступною архіважливою умовою є дана батьками можливість практикуватися в цьому напрямку шляхом прийняття дитиною власних рішень і «розгрібання» їх наслідків і ось тут уже допомагати без моралі, типу «я ж тобі говорила», а також заохочувати бажання до правильної дії.
У зв’язку з обставинами, виникає дуже гостре питання, а скільки ж часу треба проводити з дитиною? Зараз на мене накинуться гіпертурботливі батьки і скажуть 24 на 7. Але це не виховання, а мука і себе і дитини. Впевнений, такі батьки здивуються, коли дізнаються, що дитина також може втомитися від вас, як і ви від неї. Тільки це висловлюватиметься абсолютно незрозуміло для вас. Але якщо ви уважно придивитеся до дитини та її поведінки, ви легко помітите, коли потрібно вимкнути «гіпертурботу». Для цього знадобиться нескладна дія, а саме, перевести справжню увагу з себе на дитину. Насправді кілька годин на день уваги до дитини цілком достатньо, щоб заповнити її потреби і свої обов’язки. Частину часу дитина обов’язково має бути надана сама собі. Але під вашим непомітним контролем.
Треба правильно розуміти, що контроль та управління – це не придушення. На превеликий жаль більшість виховних заходів зводиться до того, щоб дитина була зручною і досягається це шляхом підпорядкування дитини своїм бажанням. Ідеальним результатом такого виховання є формула: батько сказав – дитина виконала. Виробляється дуже небезпечна звичка бездумного підпорядкування. Така лінія виховання – це прямий шлях до формування та зміцнення почуття несвободи у дитини. І тут хочу навести цитату Олімпійського чемпіона з важкої атлетики – Юрія Власова: “Я переконаний у руйнівності бездумного підпорядкування. Хоче чи не хоче цього людина, але бездумне підпорядкування перетворює їх у носія зла, надію і опору зла, попри всі особисті переваги носія підпорядкованості, навіть гуманність і особисту порядність”.
Правильно виховане почуття свободи має призвести до розуміння двох, здавалося б, суперечливих моментів. Свобода соціальна (міжособистісні взаємовідносини та взаємодії) та свобода особиста (духовна). Перша свобода передбачає правильне користування нею в соціумі, як зазначала педагог на початку посту, жити за громадськими нормами та правилами, максимально комфортно (наскільки це можливо) співіснуючи і при цьому виконувати своє призначення на благо суспільства, тим самим покращуючи його та світ загалом. І друга, заснована на духовному зростанні, який у свою чергу передбачає порятунок від залежностей (оків розуму), пошуку себе (свого внутрішнього Я) та реалізації своєї особистої програми (свого призначення), а це неможливо без істинної свободи.
P.S. Про це у наступній статті.
от Дмитрий Гак | Июл 22, 2022 | Тільки для людей, які думають
Про відсутність бажання
Раніше я вже писав про це негативне явище, але цього разу виникло непереборне БАЖАННЯ розібратися в причинах такого стану у дітей та підлітків, які займаються спортом, хоча б коротко, так би мовити, для загального розуміння.
Прагнення, бажання, намір, мета – всі спонукання до дій є не що інше, як відбиток буття, відбиток об’єктивного матеріального світу. Бажання, як і всі явища свідомості, має рефлекторний характер. Спочатку бажання часто має характер невизначеного наміру зробити щось, а далі в процесі розвитку зазвичай починається вольовий процес. Без вольового акту бажання загине у зародку. Думаю, перші висновки можна зробити вже зараз. Без волі жодне, навіть сильне бажання ніколи не реалізується. Є таке поняття як «сила волі» і чим більша ця сила, тим більше шансів «здійснитися» бажанню. Забігаючи наперед, скажу, що вольове зусилля піддається тренуванню.
А зараз повернемося до нашої реальності. За багаторічну спортивну практику доводиться сотні разів чути фрази від батьків, що у дитини зникло бажання тренуватися. Далі це поширюється у підлітковому віці абсолютно на всі сфери життя. «У нього зникло бажання до всього, а раніше був хорошим хлопчиком». І дивно, що з цією ситуацією ніхто нічого не робить. Знизують плечима і твердять: «А що ми можемо зробити, якщо він не хоче». А у підлітковому віці він же особистість, нехай сам і вирішує. Зрозуміти, чому більшість не вирішує цієї проблеми цілком можна. Просто не знають та не розуміють, як її вирішити. Тим більше, що боротися з наслідками набагато складніше, аніж із причиною. А усувати причину треба було у «глибокому дитинстві». А чи розуміють ТАКІ батьки, що найчастіше вони самі є тими людьми, хто з дитинства своїми необміркованими діями поступово вбивали усі бажання своєї дитини (знищуючи свободу волі), доки не відбили практично всі, крім найнижчих, споживчих? Для ясності наведу конкретні факти та фрази: «Я працюю для того, щоб мої діти відпочивали», «Ми звільнили її від усіх обов’язків у житті, крім школи», «Нам не треба з нього робити чемпіона», «Ми не хочемо, щоб вона взагалі змагалася і відчувала нервову напругу» тощо. А скільки разів доводилося чути, коли при виникненні у дитини бажання зробити щось конкретне чи спробувати себе в тому, де батьки не розуміються, він отримував відмову і навіть заборону на це. Це докорінно неправильна позиція і таке виховання лише шкодить, що ми й маємо у результаті.
Бажання дитини до дії (позитивного, я не маю на увазі тикати вилкою в розетку) потрібно підтримувати і надалі зміцнювати. Це призведе (ви не повірите) до впевненої особистості. Правда при правильних та своєчасних коригуваннях батьків. Але таке, на жаль, бачу не часто. Якщо копнути трохи глибше, то з’ясовується, що так відбувається в основному від лінощів або страху самих батьків. Але зараз пост не про це, а про те, що при такому вихованні ми власноручно вбиваємо будь-яке нормальне бажання у дитини, якій властиво за своєю природою все пізнавати та розвиватися.
А зараз запропоную парадоксальний висновок: БАЖАННЯ ТРЕБА ВИХОВАТИ. Потрібно зміцнювати силу волі та дозволити свободу волі. І робити це не так складно. Для початку буде досить небагато батьківської уваги та стимулювання дій дитини, щоб допомогти реалізувати просте дитяче бажання, а пізніше на цьому благодатному ґрунті розвинути високі моральні якості. Навчити мріяти, ставити короткострокові та довгострокові цілі та реалізовувати їх, виконувати намічені завдання та не відступати від них. Адже сильне бажання може виникнути лише на основі сильної волі. У людини зі слабким характером, бажання, як правило, короткострокові та слабкі, які зникають за перших труднощів. У дитячому віці про сильне бажання взагалі не може бути мови, оскільки воля ще не сформована. А її треба виховувати, як я написав вище, і хочу ще раз на цьому акцентувати увагу. Тому, щоб у дитини виникали правильні бажання у неї перед очима повинні бути приклади і в очах дитини її тренер (це стосується і батьків) має бути більш культурним, обізнаним, досвідченим і тренер не повинен у жодному разі знижувати свій рівень висоти до рівня дитини, а навпаки потрібно намагатися якнайшвидше підняти дитину на більш високий рівень.
І завершити цю статтю хочу словами відомого радянського спортивного психолога Г.Д. Горбунова: «Наявність волі говорить про сильну людину, оскільки її специфічна особливість полягає в тому, що вона завжди проявляється в діях, спрямованих на досягнення свідомо поставленої мети або на подолання перешкод. Спортсмен без величезного бажання досягти успіху в спорті, емоційно нестійкий, так само як нездатний день у день долати втому і біль у м’язах, або максимально мобілізуватися на повну віддачу сил у спортивній боротьбі, зазвичай не доходить до спорту найвищих досягнень».
