ПИТАННЯ 3

Передмова.

Кілька років тому мені трапився сюжет про суміжний з акробатикою вид спорту (спеціально не буду уточнювати), де одна з мам із гордістю розповідала, що раніше, коли її дитина вчилася робити фляк, вона виконувала його на маті й постійно билася головою об підлогу, через що їй було боляче. А тепер ця організація придбала надувну акробатичну доріжку — і битися головою стало не боляче. Далі звучали слова подяки тренеру та керівництву клубу.

Мені потрібно коментувати цей ЖАХ, чи вам уже все стало зрозуміло?

Для тих, кому не зрозуміло, спробую пояснити, як завжди, на пальцях.

У адекватних батьків подібні ситуації й викликають страх та побоювання, пов’язані з акробатикою.

І це правильно. Неправильне інше: до такого результату призводить цілий ланцюжок неправильних дій батьків, пов’язаних із неправильним розумінням питання №1 і питання №2, а далі — з неправильним вибором клубу та тренера.

Одразу хочу зазначити, що акробатика — це складнокоординаційний вид спорту, тому ризик отримати травму тут дещо вищий, ніж, наприклад, у шахах. Але це зовсім не означає, що травма обов’язково буде. До того ж травма травмі різниця. Це теж бажано розуміти.

Так от, у справжнього професіонала ЗАВЖДИ на першому місці буде стояти ЗДОРОВ’Я дитини. І не тому, що він такий хороший і дуже любить дітей (хоча це теж одна з важливих характеристик), а тому, що хвора або травмована дитина не зможе нормально тренуватися, повноцінно розвиватися і, як наслідок, не зможе реалізувати свій природний потенціал — показати максимум того, на що здатна.

АЛЕ НАВІТЬ ЦЕ НЕ НАЙГОЛОВНІШЕ.

Зараз відкрию СЕКРЕТ, про який «тренери від Бога» та горе-батьки інколи навіть не здогадуються.

Отримавши травму під час падіння або виконання акробатичного елемента, дитина може відчути СТРАХ. А це у величезній кількості випадків може поставити хрест на професійній кар’єрі спортсмена.

Тому якщо спортсмен із ще несформованою психікою «зловив страх» — для тренера це одна з найсерйозніших проблем. Дуже небагато фахівців справді вміють грамотно працювати з таким станом і поступово виводити спортсмена з нього.

Саме тому справжні професіонали дуже ретельно стежать за технікою безпеки, технікою виконання і філігранно, крок за кроком, вибудовують підготовку та збільшення навантаження так, щоб не форсувати події й не перекреслити багаторічну роботу.

Я вже мовчу про «заскоки». Але це тема виключно для просунутих.

До речі, саме тому ми забороняємо виконувати акробатичні елементи поза залом, особливо якщо навичка ще не сформована.

В ідеалі тренер повинен мати розроблену СКЛАДНУ систему підготовки: мікроцикли, макроцикли, періодизацію, систему безпосередньої підготовки до змагань, післязмагального відновлення та ще багато інших складних і незрозумілих для більшості батьків термінів.

Усе це можна назвати одним простим словом — МЕТОДИКА.

І якщо перед вами справжній професіонал, він зможе простими словами пояснити будь-яку деталь: що саме відбувається на певному етапі підготовки, навіщо виконується конкретна вправа, чому зараз дається саме таке навантаження і до якого результату це має привести.

Це і є одна з ознак компетентності тренера. А для батьків таке розуміння значно знижує, а іноді й повністю прибирає зайву тривожність.

До слова, у нашому клубі вже понад 15 років застосовується унікальна авторська методика, яка довела свою ефективність результатами великої кількості успішних спортсменів із десятками медалей.

Ця програма — наша гордість. Вона дозволяє прийняти чотирирічну дитину і за кілька років допомогти їй стати чемпіоном України, а за великого бажання, здібностей і системної роботи — навіть чемпіоном світу.

Ще одна величезна перевага цієї програми полягає в тому, що тисячі дітей, які за 15 років пройшли через наш клуб і не стали чемпіонами країни, стали сильнішими у житті: зміцнили здоров’я, стали впевненішими у собі, сформували характер і якості, які допомагають досягати успіху як в інших видах спорту, так і поза ним.

Висновок простий: чим вищий професіоналізм вашого тренера, тим менше у вас причин боятися за свою дитину.

P.S. Якщо ваш тренер не може пояснити, як саме, за якою програмою він буде тренувати вашу дитину і до якого результату це має привести, я б серйозно замислився, чи варто довіряти йому здоров’я найдорожчої для вас людини.

ЗАПИТАННЯ 2

Через неправильне розуміння природи спорту, описане в першому дописі, виникають і неправильні ОРІЄНТИРИ під час вибору тренера — людини, яка має виховувати й розвивати дитину в умовах спортивних вимог.

Колись я писав статті про відсутність у нашому суспільстві культури взаємовідносин у спорті та про індивідуальний підхід до дитини. Якщо вам цікаво, можете знайти й прочитати.

Абсолютно правильний запит більшості батьків — уміння тренера знайти підхід до дитини. АЛЕ при цьому часто обирають «тренерів», які вміють красиво говорити, створювати потрібне враження про себе й надавати саме ту інформацію, яку ви ХОЧЕТЕ почути.

Проте створювати враження професіонала та бути професіоналом — це різні речі.

Із великим жалем констатую: більшість сучасних тренерів обирають «здаватися», а не «бути». Тому що «бути» — це важка, тривала й системна робота над собою. Більшість же — як сімей, так і тренерів — прагне швидкого результату.

Спробую дуже коротко й простими словами пояснити, що насправді означає «вміння знайти підхід до дитини».

У спорті це знання індивідуальних особливостей дитини — її фізичного розвитку, психологічних характеристик, рис характеру та багатьох інших критеріїв — для… УВАГА… найбільш ефективної та якісної взаємодії з метою РОЗВИТКУ й досягнення результату.

Це не про те, наскільки добре тренер уміє розважити дитину та подарувати їй якомога більше позитивних емоцій. Хоча саме за цим більшість батьків, до речі, й оцінює його компетентність.

Якщо дитина задоволена — отже, тренер від Бога.

Але я знаю величезну кількість таких «тренерів від Бога», у яких діти тренуються роками й нічого не вміють.

Тому під час вибору тренера раджу звернути увагу на критерії, яких більшість не помічає:

• регалії та спортивні досягнення саме як тренера, а не як спортсмена;
• професіоналізм і досвід;
• розуміння техніки та безпеки виконання елементів;
• уміння приводити дитину до результату;
• підтримку та мотивацію;
• особливо — ОСОБИСТИЙ ПРИКЛАД.

Якщо ці критерії перебувають на високому рівні, найімовірніше, уміння знайти підхід до дитини в такого тренера також на високому рівні.

А адекватність і людяність, «щоб на дитину не кричали», «щоб не було тиску», «щоб їй подобалося» — це параметри, які НЕ МАЮТЬ жодного стосунку до вміння знайти підхід до дитини.

Уміння знайти підхід для РОЗВИТКУ та вміння знайти підхід для ПОКРАЩЕННЯ НАСТРОЮ — це різні речі. Дивіться, не переплутайте.

Справжній професіонал насамперед орієнтований на якість своєї роботи та високий результат. Тому у своєму арсеналі він має багато педагогічних прийомів взаємодії з дитиною. Залежно від ситуації протягом одного тренування він може бути дуже різним: вимогливим, лагідним, добрим, суворим, мотивуючим, замисленим і навіть відстороненим. Тому що він професіонал і вміє правильно використовувати ці прийоми.

Дилетант же часто поводиться однаково лише з однієї причини: він більше нічого не знає і не вміє. Тому завжди з усмішкою заохочуватиме будь-які забаганки дитини, а після тренування ОБОВ’ЯЗКОВО хвалитиме її у присутності батьків.

А що нам ще потрібно, правда?

Вибір, як завжди, за вами!

Місто: Дніпро
Тривалість: 3 місяці
Охоплення: понад 2000 осіб (особиста взаємодія, бесіди)
Зворотний зв’язок: 54 особи (2,7%)

Уже можна зробити перший висновок щодо залученості та бажання батьків щось ЗРОБИТИ для розвитку своєї дитини.

Проте є свідомі й відповідальні люди, яким ми дякуємо за участь. Саме вони допомогли нам виявити проблеми, потреби, бажання та прагнення сучасних батьків у сфері нашого виду спорту — АКРОБАТИКИ.

Далі я послідовно публікуватиму результати з коротким аналізом відповідей для кращого розуміння ситуації.

ЗАПИТАННЯ 1 (наведене на зображенні)

Перший висновок: більшість батьків прагнуть розвитку дитини, використовуючи спорт як засіб для досягнення цієї мети. Це правильний запит. Проте з наступних відповідей чітко видно, що більшість дорослих зовсім не розуміє природи спорту — і це другий висновок.

Батьки хочуть отримати результат виховання у вигляді сильної, дисциплінованої та впевненої в собі дитини, а також бачити розвиток її особистості. Водночас вони повністю відкидають інструменти, за допомогою яких досягається цей результат.

А тепер УВАЖНО!

Пояснюю простими словами. Головним інструментом для реалізації ваших очікувань від спортивної діяльності є ЗМАГАННЯ. Саме вони дають змогу досягти тих цілей, які ви ставите перед спортом.

Третій висновок (на мій погляд, найцікавіший). Із психологічної точки зору спорт сприймається батьками як середовище, яке має задовольнити певні сімейні потреби у вихованні особистості.

Давайте без страху подивимося правді в очі, нікого не звинувачуючи. Якщо в більшості сімей існує такий запит, отже, власними силами — без спорту — вони не можуть дати дитині того, чого прагнуть. Інакше такого запиту просто не існувало б.

Але хочу одразу прояснити один дуже важливий момент.

Жоден вид спорту сам по собі не виховує чемпіонів і не розвиває особистість. Це робить ТРЕНЕР. І якщо ви хочете реалізувати свою мету, передусім потрібно вибудувати правильні стосунки з тренером.

Лише в трикутнику «батьки — спортсмен — тренер», який функціонує як єдине ціле, можливо виховати успішного спортсмена та всебічно розвинену особистість в одній людині.

Будь ласка, замисліться над цим, коли наступного разу у вас виникне бажання дати тренеру чергову пораду або висловити необґрунтовану критику. Можливо, такими діями ви руйнуєте цей трикутник.

Батьки — це помічники та повноцінні учасники процесу виховання у спорті. Тому, перекладаючи всю відповідальність за розвиток своєї дитини лише на тренера, ви руйнуєте сприятливе середовище, у якому замість прекрасних квітів виростуть бур’яни.

P.S. Реальність така, що одна з головних переваг нашого клубу, на розвиток якої я витратив 40 років свого життя, — уміння ПРАВИЛЬНО тренувати, вибудовувати техніку виконання акробатичних елементів і завдяки цьому демонструвати КРАСУ акробатики — не становить цінності для сучасного суспільства.

Особисто мій привід для гордості — величезний накопичений досвід і професіоналізм міжнародного рівня — виявився знеціненим нашим суспільством.

Доведеться це прийняти й жити далі.

Продовження аналізу — у наступних дописах.