ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 4: Почуття волі

от | 24 Сен, 2022 | Виховання та розвиток особистості

Зовсім недавно з цього приводу побачив висловлювання однієї мудрої шкільної вчительки і мені дуже сподобався вираз цього педагога: «Перш ніж давати людям свободу, треба навчити нею користуватися». І цьому треба вивчати з дитинства. Але обов’язковою умовою є не плутати це поняття зі свавіллям. Свобода передбачає відповідальність за свої дії, чого абсолютно не можна знайти у свавіллі через відсутність будь-яких кордонів.

Як і будь-яке почуття, почуття свободи також підлягає правильному вихованню. Насамперед батьки повинні створити вдома необхідні умови для формування цього найважливішого почуття. А виражатися у дитини це буде в наявності її особистих кордонів у сім’ї, коли є свій кут, своя кімната, свої інтереси, свої бажання тощо. До чого буде виявлено батьківську повагу. І це не для червоного слівця, а конкретний заклик до дії, життєва потреба. Наступною архіважливою умовою є дана батьками можливість практикуватися в цьому напрямку шляхом прийняття дитиною власних рішень і «розгрібання» їх наслідків і ось тут уже допомагати без моралі, типу «я ж тобі говорила», а також заохочувати бажання до правильної дії.

У зв’язку з обставинами, виникає дуже гостре питання, а скільки ж часу треба проводити з дитиною? Зараз на мене накинуться гіпертурботливі батьки і скажуть 24 на 7. Але це не виховання, а мука і себе і дитини. Впевнений, такі батьки здивуються, коли дізнаються, що дитина також може втомитися від вас, як і ви від неї. Тільки це висловлюватиметься абсолютно незрозуміло для вас. Але якщо ви уважно придивитеся до дитини та її поведінки, ви легко помітите, коли потрібно вимкнути «гіпертурботу». Для цього знадобиться нескладна дія, а саме, перевести справжню увагу з себе на дитину. Насправді кілька годин на день уваги до дитини цілком достатньо, щоб заповнити її потреби і свої обов’язки. Частину часу дитина обов’язково має бути надана сама собі. Але під вашим непомітним контролем.

Треба правильно розуміти, що контроль та управління – це не придушення. На превеликий жаль більшість виховних заходів зводиться до того, щоб дитина була зручною і досягається це шляхом підпорядкування дитини своїм бажанням. Ідеальним результатом такого виховання є формула: батько сказав – дитина виконала. Виробляється дуже небезпечна звичка бездумного підпорядкування. Така лінія виховання – це прямий шлях до формування та зміцнення почуття несвободи у дитини. І тут хочу навести цитату Олімпійського чемпіона з важкої атлетики – Юрія Власова: “Я переконаний у руйнівності бездумного підпорядкування. Хоче чи не хоче цього людина, але бездумне підпорядкування перетворює їх у носія зла, надію і опору зла, попри всі особисті переваги носія підпорядкованості, навіть гуманність і особисту порядність”.

Правильно виховане почуття свободи має призвести до розуміння двох, здавалося б, суперечливих моментів. Свобода соціальна (міжособистісні взаємовідносини та взаємодії) та свобода особиста (духовна). Перша свобода передбачає правильне користування нею в соціумі, як зазначала педагог на початку посту, жити за громадськими нормами та правилами, максимально комфортно (наскільки це можливо) співіснуючи і при цьому виконувати своє призначення на благо суспільства, тим самим покращуючи його та світ загалом. І друга, заснована на духовному зростанні, який у свою чергу передбачає порятунок від залежностей (оків розуму), пошуку себе (свого внутрішнього Я) та реалізації своєї особистої програми (свого призначення), а це неможливо без істинної свободи.

P.S. Про це у наступній статті.