(продовження минулого посту)
«Є люди – і вони по-різному прикладають своє серце до днів життя» – Юрій Власов.
Існує таке поняття як «зріла душа» і більшості це ні про що не говорить, але, на мій погляд, це пов’язане з істинною свободою Людини. І ось моя аргументація з цього приводу. Комусь «суджено» прожити життя примітивно, заповнюючи інстинктивні потреби у фізичній їжі (а є задоволення від їжі для розуму (книги, інформація), інтелектуальної діяльності головного мозку), фізичному задоволенні (а є від морального, мистецтва, творчості) і фізичному продовженні роду (а є задоволення від твоєї спадщини (твір, справа, підприємство, споруда тощо), при цьому відчуваючи звичайні та загальнодоступні фарби, не відчуваючи відтінків. Простими словами, світ для такої людини чорно-білий). А комусь цього мало, у нього є внутрішнє прагнення до зростання, і він шукає, не заспокоюється і шукає… Розвивається, у нього розплющуються очі на багато життєвих ситуацій і він інакше їх проживає і відчуває ширшу гаму почуттів та душевних переживань. Більш тонко відчуває цей світ, і я не можу сказати, що це приносить тільки радість і щастя, тому що загострене сприйняття «хорошого» також діє на душу, як і «погане». А так як у колективному несвідомому ситуацій і вчинків людей набагато більше «поганих», ніж «хороших», то бачачи усе це, чуйна душа перебуває у постійному пеклі. Деякі не витримують і починають пити, щоб забути або божеволіють, деякі тікають від усього цього бруду, наприклад, в монастир або ще якісь місця усамітнення, деякі знаходять у собі сили боротися, але тут є небезпека. Вступаючи в боротьбу, потрібно грати за існуючими правилами, а це означає, вступити в цей бруд і забруднити свою душу, тобто огрубити її і вже не так чуйно все сприймати або душа залишається на тому ж рівні, але виробляються соціальні (пристосувальницькі) навички, необхідні для боротьби і тоді ця людина перетворюється на монстра. І той і інший варіант ще більше роздирає душу на частини. І в кожному конкретному випадку людина робить вибір (усвідомлено чи ні), у якого завжди є наслідки. І це краще розуміти, аніж жити в ілюзії.
Адже, що таке ілюзія у найпростішому розумінні? Це власноруч створена зона комфорту як на фізичному, так і духовному рівні, часто неусвідомлено. Мозок людини прагне до примітивізму, душа до черствості по відношенню до реальності (навколишньої дійсності, включаючи інших людей, навіть близьких родичів). Примітивізм має на увазі замкнутість на самому собі, що є основою егоїзму, який у свою чергу заснований на безмежній любові до себе. Думаю, багатьом буде цікаво дізнатися, що головна властивість сатани – всепоглинаюча любов до себе. А друга властивість – все замкнути на собі, нікому не залишити свободи та захопити абсолютну владу. Дещо відхиляючись від теми посту (але не від контексту циклу статей), виникає питання. Чи не це відбувається масово у питаннях виховання дітей у сучасних умовах (дуже боляче на те схоже)? Про що я писав у минулому пості і до чого НЕУСВІДОМЛЕНО прагне досить велика кількість батьків.
Є такі люди, які грають за своїми правилами. Їх часто називають диваками та іншими словами, оскільки не розуміють справжнє прагнення душі. Вони ніби живуть у цьому бруді, але відсторонено і в той же час, слідуючи поклику своєї душі, продовжують творити. Тільки таким зрілим душам по-справжньому доступна свобода. Свобода самовираження, самовизначення та самореалізації своєї особистої програми (призначення). Дійти такого рівня під силу кожному з нас. Треба лише йти у правильному напрямку. Істинна Людина повинна прагнути знань, тому що це єдиний шлях відчути свободу, яка виражається в постійному духовному зростанні.
Завершити цей пост (так само як і почав) хочу цитатою істинної Людини – Юрія Власова: «Людина може бути байдужою до музики, живопису чи віршів, але людина байдужа взагалі до мистецтва – небезпечна. Ніщо так не агресивно і самовдоволено, як обмеженість (несвобода).