от Дмитрий Гак | Авг 17, 2023 | Акробатика у житті людини, Виховання та розвиток особистості, Тільки для людей, які думають
А зараз поділюся з вами найцікавішим явищем сучасності, безпосереднім учасником якого особисто я являюся вже багато років.
До нас (у клуб) часто приводять дітей з різних видів спорту (і не тільки спорту) і однією з найпоширеніших фраз батьків є (ви не повірите!): «він дуже здібний», «вона дуже талановита». Що найцікавіше, багато випадків, коли дитина проходила на заняття (я навмисне не пишу «тренувалася», а саме проходила на заняття) кілька років і при цьому взагалі не має жодного розряду. Їм просто ніхто про це не сказав. І це діти займалися спортом. Спеціально не називатиму види спорту та прізвища тренерів, оскільки стаття не про це. А знаєте, що саме абсурдне для мене особисто? Це коли в деяких випадках дітей змушували тренуватися двічі на день, жертвуючи навіть школою. Так от первинне тестування не виявляє навіть тіні натяку на талант, більше того, виявляється безліч проблем, взагалі не спортивного характеру, з яких потрібно почати, перш ніж приступити безпосередньо до тренувань. На запитання, хто вам сказав, що ваша дитина здібна, думаю відповідати не треба. Якось здогадаєтеся. А ось далі відбувається найцікавіше. Ми завжди говоримо правду, ґрунтуючись на простому принципі. Сказати правду, це найцінніше, що може сказати людина. Але виявляється, цю правду далеко не всі приймають, я навіть сказав би, агресивно не приймають. Чого тільки ми не чули в свій адрес після подібних розмов. Але цей пост не про нас, а про згубне явище серед нас.
Далі мені дуже хочеться дати вам цифру, скільки часу зазвичай триває цей гіпноз.
Увага!!! Середня тривалість перебування в ілюзії від 4 до 6 років. Вдумайтеся лише, 5 років сліпо вірити відвертій брехні. Що може змусити людину добровільно вдатися до цього? Тільки одне. Солодка локшина на вухах, що несе масу вторинних вигод.
Світ реальних дій та результатів (у нашому випадку досягнень) змінився на комфортну візуалізацію. А якщо ще простіше, незручну реальність ми заборонили, а дозволили лише приємну ілюзію. Тут гріх не згадати нашу народну приказку, яка як ніколи актуальна саме сьогодні: «ДУРЕНЬ ДУМКОЇ БОГАТІЄ».
Ось що є проблемою сучасних батьків. І поки в нас буде переважати бажання чути тільки похвалу про свою дитину, замість реальних її якостей та здібностей, ми як суспільство дедалі більше деградуватимемо. Тренд настільки примітивний, наскільки примітивний запит суспільства.
Головним стало почути від тренера, вчителя, вихователя, що дитина молодець, а краще – талановита, як миттєво втрачається звʼязок між мозковими імпульсами. І все. Блок. Статистика жахлива. Переважна кількість батьків навіть думки не допускають, що це може бути не так. Не виникає бажання перевірити слова тренера на практиці, на крайній край, хоча б поставити під сумнів. Висновок ще гірший. Ми хочемо бути обдуреними і жити в ілюзії. А зустрічі з реальністю боїмося, як вогню.
Ну і як ми збираємося зустрітися із суперником у спорті, якщо на себе у дзеркало страшно подивитися? Як ми збираємось, якщо взагалі збираємось, виховувати майбутніх олімпійських чемпіонів та розвивати спорт? Як ми збираємося формувати та зміцнювати якості спортивного характеру у дитини, якщо багато батьків готові в штани накласти навіть при думці про те, що тренер може сказати правду про дитину?
Правильно кажуть. У страха великі очі. Що ж, продовжуємо боятися далі. Чи то ще буде.
от Дмитрий Гак | Июл 26, 2023 | Акробатика у житті людини, Виховання та розвиток особистості, Тільки для людей, які думають
На прикладі здатної дитини пропоную розглянути цікаву ситуацію.
Ось починає свій шлях молодий спортсмен. Через кілька років завзятих тренувань він виходить на національний, а згодом і на міжнародний рівень. Ні для кого не секрет, що в переважній більшості випадків фінансове забезпечення спортивного життя дитини лежить на плечах батьків. Не перераховуватиму статті витрат. Ви і так їх знаєте, але, потрапляючи на найвищий рівень підготовки, до всіх інших витрат примикають і витрати на поїздки за кордон. Оскільки рівень світової, то й витрати також відповідні. І ось тут останніх 12 років я спостерігаю дуже цікаве явище. І, на жаль, це далеко не поодинокий випадок особисто у мене. Багато дорослих людей досі живе у совку. Хтось, але не я маю забезпечувати мою дитину (школа, клуб, держава, тренер тощо). А якщо забігти трохи вперед, то можу з упевненістю сказати, що найкращого прикриття не придумаєш.
Ми не зрозуміємо дійсність сьогодення. Сподіватися треба виключно на себе. Вам ніхто нічого не винен. У тих країнах, куди ми прагнемо всією душею, на таких людей чекає величезне розчарування, оскільки там кожен платить за себе. У всьому. Звичайно ж, ми не можемо зараз тягатися з ними за рівнем життя і доходів, але я пишу про сутність явища. Час забути минуле і прийняти сьогодення у тому вигляді, в якому воно існує. Подобається воно нам чи ні.
Скільки здібних дітей, яких я раніше тренував, зараз тиняються вулицею без діла. А були потенційні чемпіони світу, які у 9 років працювали за програмою майстрів спорту.
З якою гордо піднятою головою та переконаністю у своїй правоті, батьки перекреслювали майбутні перспективи. Причини різні: жадібність, страх, невіра у свою дитину, недовіра до слів тренера, свої егоїстичні потреби вище розвитку дитини, занадто сильний тиск на дитину, ілюзорні пріоритети не в галузі спорту тощо. Всі ці причини, поряд з фінансовими, є тим прикриттям, про яке я писав вище. І що найважливіше, а для мене дивно-сумне, за цим прикриттям виразно маячить звичайне людське НЕБАЖАННЯ.
Важливо розуміти. У спорті вищих досягнень, абсолютно всі спортсмени працюють як коні (вибачте за порівняння), а іноді й більше. І діти тут не є винятком. Але шанс поїхати на чемпіонат світу чи Європи випадає далеко не кожному і вдруге цього шансу може не бути. І ось на цьому місці я як тренер і батько хочу поставити питання: «А де ж турбота, підтримка, і нарешті, те саме абсолютне кохання, у відсутності якого нас періодично звинувачують по відношенню до чужих дітей???» Тут до своїх власних цим навіть і не пахне. У коментарях усі ми гіпер-дбайливі та люблячі, а на ділі…. Зате роздавати поради щодо виховання, це будь ласка, ми тут як тут.
Прошу запам’ятати просту істину. Приводячи дитину в спорт, ви повинні чітко розуміти, що інвестування в її розвиток – це ваша турбота. А турбота тренера – створити всі необхідні умови для цього розвитку та допомогти у досягненні результату. По можливості він звичайно може допомогти і у фінансовому плані, але це на його особистий розсуд.
А ось цей абзац, шановні батьки, спеціально для того, щоб не було дуже боляче вигрібати «обратку» від ваших дітей у майбутньому. Для дитини, яка відпахала у спортивному залі 8-10 років, виступ на вищих світових змаганнях, це єдиний спосіб реалізації себе як особистості та здійснення своєї мрії. Вона поставила на кон усе, що має. І я вважаю тяжким злочином по відношенню до своєї власної дитини, коли нерозуміючі та небажаючі батьки зі словами «нам це не треба» з легкістю перекреслюють дитині майбутнє.
P.S. Коли я був маленьким, я думав, що дорослі – це такі серйозні та розумні люди. І що я зараз бачу. У найвідповідальніший момент, коли вирішується доля дитини, деякі батьки замість напружити всі сили і виявити справжню любов і турботу, легко дають задню і прикривають своє небажання дуже зручною відмовкою фінансового плану.
На цьому все.
от Дмитрий Гак | Июл 15, 2023 | Акробатика у житті людини, Тільки для людей, які думають
На мій погляд, єдиним інструментом для прояву волі у людини є усвідомленість (просвітлення) шляхом розвитку розумових здібностей, у тому числі інтелекту. Це той сакральний ключ, що дозволяє відкрити двері невігластва, які стримують і не дають реалізуватися істинній волі людини, виконанню її призначення. Тобто воля — це вибір свого шляху, який спочатку потрібно усвідомити.
У кожному з нас закладена божественна іскра, але далеко не кожен може її проявити в житті, читайте виконати свою місію, коли ця іскра розгоряється до полум’я і висвітлює все довкола та всіх оточуючих.
Щоб спрацювала воля, мають бути створені спеціальні умови. Ці умови – це ніщо інше як свобода. Відчуття волі. Воля не може з’явитися у неволі. А людина, розумово обмежена (неосвічена) — це підневільна людина, яка є рабом власних звичок, інстинктів та чужої думки.
А знаєте, чому більшість людей не прагнуть бути вільними? Тому що почуття свободи безпосередньо пов’язане із почуттям занепокоєння, бо це стан невизначеності.
Цей простий висновок є руйнівним аргументом для рабів, які доводять свою свободу і свободу вибору: на кшталт я можу пити чи курити чи не робити цього, я можу прочитати цю книгу, а можу і не читати, тому я вільний і тому завжди вибирають те, що визначено і комфортно, цим доводячи свою рабську природу. Свобода завжди вимагає прояву вольових зусиль, а щоб випити пляшку пива багато зусиль не потрібно.
Я вже мовчу про те, що зворотною стороною свободи є відповідальність, яку більшість людей не хочуть брати за власне життя, не говорячи про інших.
Свобода і воля – це дари Бога. Людина народжується вільною і в неї кожну секунду є вибір. То чому багато людей не беруть і не користуються цими дарами? А все дуже просто. Тікають від свободи (невизначеності та змін) люди, схильні до страху.
Висновок простий до непристойності і неприємний для боягузів: свобода — це нагорода для сміливих, розумних і вольових людей!
от Дмитрий Гак | Июн 24, 2023 | Тільки для людей, які думають
Мені іноді трапляються пости, та й доводиться особисто спілкуватися з людьми, які називають себе тренерами та які впевнено заявляють, що прищеплюють дітям любов до спорту.
У цьому пості я хотів би розібрати коротко, але по суті, що ж таке любов до спорту і як її можна оцінити у юного спортсмена.
Ця стаття призначена, в першу чергу, для свідомих батьків і я сподіваюся, вона дасть розуміння і, відповідно, допоможе розібратися, що ж насправді прищеплює дитині ваш тренер.
Отже, який головний аргумент у таких фахівців? Головне, щоб дитині подобалося. Все. Далі цього зазвичай не заходить. Досягається це «подобається» одним єдиним способом – доставляючи дитині виключно позитивні емоції від «тренувального процесу». Чому я тренувальний процес виділив у лапки? Та тому, що до тренувального процесу це не має жодних стосунків. Акцент робиться тільки на емоційному стані дитини, без урахування специфіки та головних аспектів тренування. Я не говорю, що емоції не важливі, особливо позитивні. Але це далеко не єдиний критерій хорошого тренування. А якщо дитина зазнала негативних емоцій? Що тоді? Тоді, на їх думку, такий тренер нелюд, тиран, погано ставиться до дітей, і взагалі їх не любить, і більше ми до нього не будемо ходити.
Не буду багато писати якими прийомами досягається цей ефект у таких діячів. Здебільшого все зводиться до одного. Безконтрольна вседозволеність і надмірна похвала, яка часто не відповідає реальності. Про похвалу я вже писав раніше статтю. Кому цікаво, почитайте.
Підсумок такої роботи: дитина виростає виключно споживачем (і це далеко не весь перелік), а якщо щось віддає за ці емоції, то природа такої віддачі, або матеріальна, або отримання певної вигоди від когось (батько, «тренер» і т.д.). Це важливо розуміти. Не отримувати радість (а це не те саме, що отримувати задоволення) від досягнення своїх результатів, а отримувати задоволення від зовнішнього світу. Якщо рівень задоволення від таких тренерів знижуватиметься, то (відкрию великий та неприємний секрет) з великою ймовірністю вас легко поміняють на іншого подібного «фахівця». І доводиться розбиватися вщент, щоб утримати дитину, застосовуючи все більше і більше «лагідних» прийомів.
Вибачте, а де тут спорт? Результат, досягнення мети, оволодіння спеціальними навичками та вміннями, формування спортивного характеру та багато іншого з чого власне він і складається.
Любов до спорту виявляється ось у чому. Уважно прочитайте і порівняйте свою дитину, чи справді вона любить займатися спортом, чи вона любить щось інше.
Так ось:
- коли (не дай Боже, але таке буває у спорті) дитина отримує травму або ламає руку/ногу, вона не сидить вдома і страждає, звинувачуючи всією родиною тренера, а в гіпсі приходить на тренування;
- коли після невдалого виступу на змаганнях, дитина не втрачає мотивації, а навпаки, не може дочекатися першого тренування, щоб почати готуватися на наступні та виступити вдало;
- коли, зазнавши неприємні больові відчуття при розтяжці або при фізичних вправах (крепатура), дитина не змінює вид спорту або тренера, а приходить у спортзал і через біль тренується далі;
- коли тривалий час чує від тренера тільки зауваження про допущені помилки, що викликає негативні емоції, але при цьому не вбирає від батьків негатив по відношенню до тренера, а тренується ще старанніше;
- коли відчуває радість під оплески команди, за успішно виконаний елемент чи складну вправу, а чи не вихваляння за неіснуючі якості;
- коли стоїть на п’єдесталі і відчуває позитивні емоції від конкретної перемоги, а не «казкові» навіювання, що якби він виступав, то міг би виграти у майстрів спорту і т.д.
Ось це свідчить про любов до спорту і така дитина обов’язково стане чемпіоном, бо справжній тренер навчив його долати насамперед себе, свої слабкості та страхи.
Любити спорт, це мати величезне бажання виконувати багаторазово і довго необхідні вправи незважаючи ні на що. Бо тільки віддаючи, ми отримуємо.
Але не навпаки.
P.S. Я прихильник називати речі своїми іменами. Професія, якою займаються люди, які помилково називають себе тренерами, називається аніматор. Раніше це називалося масовик-витівник (масовик-затейник). Прошу не плутати із професією тренера.
от Дмитрий Гак | Май 31, 2023 | Виховання та розвиток особистості, Тільки для людей, які думають
Будь-якому тренеру за час своєї практичної діяльності неодноразово доводиться стикатися з питаннями мотивації, читайте – бажання, при заняттях дітей спортом.
Часто можна почути такі фрази, як від батьків, так і від дітей “він не хоче більше тренуватися”, “їй перестало подобатися”, “зникло бажання” тощо.
У цій статті я покажу кілька найпоширеніших батьківських помилок, які вбивають мотивацію юного спортсмена.
Перша помилка, якій я присвятив окрему статтю, це амбітність батька (ів), тобто бажання батька та/або матері набагато більше за бажання самої дитини. І вони його пригнічують. У цій ситуації мало хто з дорослих замислюється, що своїми діями і словами насильно (дитина ще не може відстоювати себе) вдиратися в особисті межі і перетворює свою любу дитину на слухняну іграшку, яка виконує бажання дорослих. Ні про яку свободу волі, а тим більше особисту реалізацію, тут не йдеться. Підсумок: виховується слухняний несамостійний раб, який відвідує спортивний зал «з-під палиці» або, що ще гірше, через страх бути відкинутим і позбавленим батьківської любові.
Друга, дуже поширена помилка, випливає із першої. Це всезнаюча мама (можливо і тато, але рідше). В цьому випадку один із батьків забирає на себе роль тренера, самовільно привласнивши собі право управління, втручається в тренувальний процес і «налаштовує сина перед змаганнями», «самостійно вчить дочку елементам», «роздає поради та робить зауваження», намагається принизити в очах дитини значущість авторитету тренера, коли не згоден з його думкою і робить ще багато шкідливого для становлення спортсмена. Але найголовніша шкода полягає в тому, що такі батьки змінюють ставлення до самого тренера та тренувань на гірший бік. Про яку мотивацію тут можна говорити?
Третя помилка протилежна першій. Повна відсутність інтересу до занять дитини. Особисто я мав випадки, коли батьки через кілька років тренувань неправильно називали вид спорту своєї дитини. Тренувальний процес – це, перш за все процес розвитку і тут не може бути все гладко. Поряд з успіхами, будуть і невдачі. Що в першому, що в другому випадку дитина гостро потребує розуміння та підтримки з боку батьків. Не отримуючи цього, вона втрачає інтерес до свого захоплення і причиною цього є знецінення шляхом байдужості з боку найближчих людей.
Крім батьківських помилок, існують ряд специфічних (спортивних) проблем, що знижують мотивацію спортсмена: виникнення страху, тривала відсутність бажаного результату, непрофесіоналізм тренера та багато іншого, але це вже другорядні моменти порівняно з чільним значенням сім’ї та батьків.
Ключ до постійно зростаючої мотивації дитини, у будь-якому її занятті, лежить у правильному вихованні. Як я писав у минулих статтях, бажання можна і потрібно виховувати. Саме батьки повинні закладати фундамент позитивних якостей, на яких справжній тренер зможе розкрити весь потенціал дитини. Саме батьки повинні усвідомлювати свої дії, слова і поведінку і завжди знаходити золоту середину, що забезпечує гармонійний розвиток своєї дитини.
А якщо ще простіше. Любов та підтримка, ось що має бачити дитина на всьому шляху свого розвитку, незалежно від роду захоплень та кінцевого результату.
P.S. Бажання чи небажання вашої дитини чимось займатися – це пряме відображення вашого виховання.
от Дмитрий Гак | Дек 17, 2022 | Виховання та розвиток особистості, Тільки для людей, які думають
Сучасний тренд прожити щасливе життя диктує особливе його розуміння. Я б сказав, сильно перекручене та далеке від істини.
Пропоную вашій увазі власну версію розуміння цієї теми.
Особисто я поділяю життя людини на два умовні етапи – до «дозрівання» і після.
У першому, задоволення від особистісного зростання, інвестиції в себе та задоволення інстинктивних потреб. Так би мовити, здоровий егоїзм, який не завдає шкоди і не руйнує інших людей.
Пізніше задоволення від реалізації духовних потреб. І справжньому служінню своєму народові та людству. Тут вже на перше місце дедалі частіше виходить жертвування, у позитивному сенсі цього терміну. До жертви також треба бути готовим. Непідготовлена людина не здатна пожертвувати навіть краплею своєї енергії чи уваги заради іншого. Вона зациклений на собі. І навіть під тиском. Змусити можна, але це не принесе радості ані тому, хто віддає, ані тому, хто змусив. В ідеалі, жертва має бути усвідомленою та добровільною, без очікування чогось назад. Ось це свідчить про готовність.
На основі цих висновків, дуже умовно можна уявити різні варіанти життів. Найгірший, середній та ідеальний. Насправді ж сценаріїв життя стільки, скільки людей на землі і особисто в кожного, варіантів «долі» безліч, це залежить від щосекундного вибору людини постійно.
Інвестування в себе передбачає комплексний підхід, де розвиток здійснюється за всіма напрямами. Це важкий процес, але він формує успішність життя після дозрівання. Пропалюючи бездумно першу половину життя і не напрацьовуючи внутрішні якості, після «находження» себе доведеться все одно цим займатися, щоб реалізувати своє призначення. А коли тобі далеко за 20, зробити це не так просто, як морально, так і фізично. Доведеться заново будувати своє «особисте» життя, найчастіше, коли вже під боком чоловік чи жінка, і пара живчиків, які ще більше ускладнюють процес.
Ідеальний варіант передбачає цілісність життя як до цього моменту, так і після.
Найгірший сценарій (пропалювання життя) – передбачає зміщення цього етапу на значно пізніший період, а часто цей “період” так і не настає. Людина не розуміє, що з нею відбувається, в якому напрямку “плисти” і що робити, живе помилковим розумінням твердження “жити сьогоднішнім днем”. І вона думає, що бере від життя все, концентруючи свою увагу лише на одержанні задоволення, навіть не підозрюючи, що до справжнього щастя це не має жодного стосунку.
Трапляються перекоси, коли в першій частині життя людина навпаки багато часу займалася розвитком, не залишаючи часу і не дозволяючи собі задовольняти потреби саме цього етапу. У результаті, дозрівши до зрілого рівня і отримавши всі можливості, вона починає задовольняти потреби надмірно і може завдати своєму життю не меншої шкоди, ніж несвідома людина, яка пропалює життя. Ця людина вже має чітке розуміння своїх дій, отже вона має тягар відповідальності за них, на відміну від людини, яка цього не розуміє.
Мораль цієї байки така: чим раніше людина почне займатися собою свідомо, не забороняючи собі те, що вона хоче підсвідомо і відчуваючи свою особистісну міру, тим більше задоволення вона отримає від життя. При цьому реалізувавшись як особистість і виконавши своє завдання, поставлене їй вище. А отже, проживе більш змістовне та щасливе життя.
