Воспитание и развитие личности

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 9: Наслідування

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 9: Наслідування

Колись я писав пост про відсутність орієнтирів у нашому суспільстві. Думка була спрямована більше на підлітків, які стоять перед вибором подальшого життєвого шляху, але для дітей молодшого віку ця тема є не менш важливою. Справа в тому, що якщо не зникли, то правильних прикладів для наслідування зараз стало набагато менше, ніж має бути. Різноманітність варіантів за нинішніх часів дуже мізерна, а це найважливіший фактор впливу, оскільки дитина виховується виключно наслідуванням.

У зв’язку з цим батькам необхідно знайти такі приклади в дитинстві дитини і плюс до цього, ще й самим стати подібним прикладом. Щоб хлопчик не тільки відчував гордість за свого тата, а ще й хотів бути схожим на нього.

Необхідно пам’ятати, що поганий приклад заразливий, а щоб виховання було правильним, ставку необхідно робити на красу.

Ось що писав на цю тему відомий на весь світ спортсмен Юрій Власов: «Без відчуття прекрасного життя значною мірою залишається замкненим для людини, відбиваючись у його свідомості вже виключно як убога та примітивна».

А ось слова не менш відомого педагога О.С. Макаренко: «Прагнення до краси, що міцно закладене природою в кожній людині, є найкращим важелем, яким можна повернути людину до культури. Бити на красу, значить, бити безпомилково. Краса – наймогутніший магніт і приваблює не лише гарне обличчя чи постать людини, а й гарний вчинок, гарний спектакль, гарний концерт, вишивка і навіть гарний картонний солдат».

Недарма ми цитуємо висловлювання великих людей, захоплюючись красою їхньої думки, а також красою їхнього творіння. Складно уявити, щоб дитина в глибині душі прагнула прожити своє життя, лежачи на дивані з пляшкою пива перед телевізором, але іноді, у найзапущеніших випадках придушення волі, вона повторює цю потворну долю і буває так, що навіть не хоче нічого міняти. Я вже писав про виховання правильних бажань і приклад виховання неправильного бажання. Так спотворити життя дитині може лише людина, яка втратила свій зв’язок із прекрасним.

Виховання прекрасної людини, на думку найпопулярнішого та найулюбленішого вчителя Василя Сухомлинського виглядає так:

«Справжнє виховання – це виховання культури потреб, духовних запитів, бажань. Виховайте у дитини духовну потребу працювати, потребу вчитися, потребу насолоджуватися мистецтвом, і ви виховаєте прекрасну людину». Або ось: «Важливо викликати хвилювання, переживання, пов’язане із власним добрим вчинком».

Рецепт простий до неподобства: хочеш, щоб твоя дитина гарно розмовляла – сам розмовляй красиво; хочеш, щоб діти не робили поганого – роби більше красивих і правильних вчинків і так далі за списком. Це ж правило застосовується і почуттів та їхнього вираження. Невихованість у прояві як позитивних, так і негативних почуттів, прямо відбивається на поведінці дитини. Завжди пам’ятайте, що у молодшому віці дитина дивиться на батьків 24 на 7. А до 5 років відчуває матір та всі її переживання та сприймає їх як свої. І тут кожен вибирає сам, чим і в якій кількості «годувати» свого коханого малюка.

P.S. Твоє особисте прагнення до краси прямо пропорційно відображатиметься у твоїй дитині!!!

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 8.2: Воля, виховання сили волі

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 8.2: Воля, виховання сили волі

Приблизно з 3-х років розвиток волі вперше вводиться в русло словесно-виховних впливів, які свідомо спрямовують і регулюють поведінку дитини. Заохочення позитивних вчинків та осуд негативних, сприяють формуванню у дітей правильної оцінки своєї поведінки, передбачення результатів дій, що має, звичайно, першорядне значення для подальшого розвитку у них волі.

Основними засобами розвитку волі у дитини молодшого віку є гра та певні вимоги. Важливість гри я вже описав раніше, а про вимоги варто згадати найважливіше. Змалку від дитини вимагають дотримуватися правил поведінки та режиму дня. Це постає як велика серія складних вольових дій, якими дитині необхідно опанувати. У процесі виконання цих дій міцніє воля, виробляються дисциплінованість та витримка.

Вольове зусилля є надзвичайно важливою якістю свідомості. Будучи викликаним боротьбою з труднощами, воно стає великою силою людини для подолання цих труднощів. Людина у відповідальні періоди може свідомо викликати вольове зусилля і за допомогою його мобілізувати приховані запаси енергії для подолання труднощів.

Ось що писав про силу волі Лев Товстий: «Треба бути сильним – або спати. Бути сильним означає діяти; значить мати таку силу духу, щоб боротьба ніколи не викликала стогін слабкості, скарги; значить мати напрям у житті, а не слідувати бездумному життю; означає певною мірою впливати на сам напрямок. Якщо немає цієї сили – спи, дрімай, не отруюй життя безсиллям, в’ялістю – краще спи».

Вольові зусилля пов’язані з м’язовою напругою. Найкращим винаходом людства для виховання сили волі є спорт. Ви не знайдете жодного справжнього спортсмена, а тим більше чемпіона, який не мав би величезної сили волі.

Потреба у фізичній активності закладена в нас природою. Без цього неможливе духовне зростання, а відтак і особиста еволюція людини. Завданням спорту є виховання спортивного характеру, тобто здатність перемагати, яка у свою чергу перебуває у повній залежності від сили волі.

Спортивне життя – це дуже яскраве та насичене життя. Недаремно спорт є частиною культури народу, а спортивні змагання приковують до телевізора мільйони шанувальників. Ще 100 років тому педагог-новатор О.С. Макаренко так описував цю якість: «Воля – нестерпно привабливе почуття для гарної хлоп’ячої душі!»

Можу лише додати, що потреба у подоланні (головним чином себе) є привабливою не тільки для хлопчиків. А потреба у досягненні (що є основною у будь-якому спорті) відноситься взагалі до будь-якої людини, незалежно від статі та віку.

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 8.1: Воля, виховання волі

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 8.1: Воля, виховання волі

Воспитание волиПід волею зазвичай розуміють здатність людини долати перешкоди, що стоять на шляху до мети.

Воля, як і вся свідомість людини, є функцією мозку, продуктом його складної роботи. Вона є регулювальною функцією мозку, яка виражена в здатності людини керувати своєю поведінкою.

Змалку дітей привчають виконувати певні дії, багаторазово дитина організовує під впливом оточуючих свої вчинки, спостерігає виконання їх на прикладі інших людей тощо. Ці вольові акти формуються у дитини під впливом словесних подразників. При багаторазовому повторенні однаково спрямованих довільних рухів та дій створюється стійка система нервових зв’язків, що робить людину здатною долати перешкоди та труднощі.

Для правильного виховання волі дитини, батькам необхідно завжди пам’ятати, що людина не народжується з готовою волею. Воля не виникає раптово і за життя людини. Вона порівняно повільно розвивається у процесі дошкільного та шкільного виховання. І щоб розвиток волі у дитини мав правильний характер, ми, перш за все, повинні розкрити розвиток його дій.

Механізм вольового процесу можна уявити так: починається він із виникнення специфічного переживання, яке має назву бажання, далі вольовий процес виявляє свою істотну особливість – вибірковість (вибір). У процесі мисленнєвої роботи бажання оцінюється. Далі слідує постановка мети та план її реалізації. Тут криється відповідь на право вибору у дитини, про яку я писав раніше. Що непідготовленій дитині (нездатній оцінити своє бажання) не можна надавати право вибору. Сюди слід додати, що у психології розрізняють прості і складні вольові дії. Перші мають імпульсивний характер. Другі відрізняються великою свідомістю та продуманістю. Вони й характеризують волю людини. Легко здогадатися, до якої категорії відносяться діти. А тепер уявіть ситуацію, в якій батько дає право вибору спортивної секції (часто визначальної щодо подальшої долі дитини) п’ятирічному хлопчику чи дівчинці наївно вважаючи, що вона (дитина) здатна оцінити своє бажання шляхом свідомості та її продуманості.

Тут доречно відзначити, що вольове зусилля часто має неприємне забарвлення, і не кожна людина, особливо дитина, здатна її викликати. Але викликати в себе це зусилля людині потрібно навчитися, щоб з успіхом долати труднощі.

Велику роль у формуванні волі дитини грає діяльність вихователя, за допомогою якого вона вивчає різноманітні рухи та дії і в неї розвивається наслідування.

Воля, як функція мозку, яка регулює поведінку, виробляється з урахуванням великого запасу вивчених рухів, про які писав раніше у частині «Різноманітність»

Про засоби розвитку волі у дитини читайте у наступному пості…

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 7: Відчуття міри

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 7: Відчуття міри

ВоспитаниеВідчуття міри нерозривно пов’язане із почуттям гармонії. У людини з розвиненим (вихованим) відчуттям міри завжди врівноважене та гармонійне життя.

Наш всесвіт багатомірний і містить всю повноту інформації про самого себе.

Процес еволюції виглядає так: матерія перетворюється по мірі розвитку.

Міра – зумовлена ​​Богом багатовимірна матриця можливих станів і перетворень матерії, збережена інформація про всі процеси; зокрема інформація про минуле та зумовлену спрямованість їх перебігу, тобто про причинно-наслідкові обумовленості у їх пропорційності.

Людина сприймає та пізнає світ (матерія-інформація-міра) виділяючи з цілісності приватні явища та об’єкти. Процес пізнання в загальному вигляді можна уявити так: у кожного явища є образ, цей образ наділяється словом, людина вимовляє це слово іншій людині, в якої виникає свій образ, яким вона пояснює певне явище. І якщо слово правильно описує образ, то пізнання людиною конкретного явища вважатиметься повним. Слово в цьому контексті є тим заходом, завдяки якому виникає повнота образу.

Завдяки мірі, людина здатна стати на правильний світогляд для того, щоб правильно розуміти навколишній світ і правильно приймати рішення, а також усвідомлено діяти в оточенні.

Аналогічний процес відбувається у вихованні та вираженні почуттів. Раніше я писав про точність вираження почуттів словами, чому також потрібно вчитися та навчати своїх дітей. Потрібно вміти підібрати такі слова, які б повною мірою висловлювали певне почуття, щоб у людини виникла повнота образу.

Але вміти точно висловлювати свої почуття словами, це половина справи. Набагато важливіше вміти цими почуттями керувати, щоб не бути рабом своїх інстинктів, надмірно виявляючи те чи інше почуття.

У вихованні дітей, у цьому контексті, на перший план виходить уміння вчасно зупинитись. Цьому треба вчити завжди і скрізь: у їжі, вчинках, почуттях, бажаннях, словах. В іншому випадку, цитуючи педагога-новатора О.С. Макаренко, відбувається таке: «Як легко у світі отруїти людину: той кохання прийняв зайву дозу, той жалю». Будь-які надмірності ведуть до розвитку байдужості, апатії та деякої розчарованості, не кажучи вже про непомірну вимогливість. Зрештою, це може стати причиною прямого нещастя, коли в самостійному житті не стане тата і мами і ці потреби не можна буде задовольнити.

Тут дуже важливо звернутися і до батьків, оскільки слід завжди пам’ятати, що дитина виховується наслідуванням, тому прояв батьківських почуттів потребує великої культури.

Загальновідомо, що діти тонко і гостро відчувають і брехню, і прояв великого, глибокого і щирого почуття підйому, радість чи страждання. Емоційна нестримність батьків пагубно впливає на дитину.

«Завжди володіти своїми почуттями та пристрастями (відчувати міру), ніколи не втрачати основну мету та деталі – у цьому полягає вміння виховувати» – А.С. Макаренко.

Підсумок виглядає приблизно так (думка сучасного відомого українського філософа): чутлива людина завжди відчує, що щось не так і замислиться. Про що це каже? Що в неї розвинене почуття міри, а отже, десь у її житті чогось більше міри чи навпаки, не дотягує до її особистої норми. Ну а далі, в результаті застосування розуму, людина здійснює усвідомлене коригування (управління) своїм життям на благо собі та оточуючим.

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 6.2: Право вибору у дошкільному віці

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 6.2: Право вибору у дошкільному віці

Отже, висновок. Непідготовленій дитині не можна давати право вибору, щоб уникнути заподіяння шкоди самому собі. Це право (по-хорошому) треба ще заслужити і далеко не кожен дорослий здатний зробити правильний вибір у тій чи іншій ситуації. А що говорити про дитину?

Упевнений, знайдуться батьки, не згодні з моєю думкою, а будуть і такі, що у дворічному малюку побачать особистість з великої літери і критикуватимуть мене на тему свободи волі та обмеження прав дитини. Але ось вам простий аргумент. Візьмемо тему спорту та вибору спортивної секції. Щоб у дитини була можливість вибрати те, що вона хоче, вам необхідно надати їй, скажімо, всю палітру видів спорту. Впевнені, що можете це зробити? Думаю ні. Щоб спробувати все — життя не вистачить. У цьому одразу бачимо обмеження права. Тепер про волю. У 100% випадків, віддати маленьку дитину в той чи інший вид спорту, вирішує батько, виходячи зі своїх поглядів та переконань (дуже часто помилкових), насамперед віддають у той вид спорту, який подобається безпосередньо батькові (-ам). Спробуйте віддати свою дочку на сумо, штангу чи шахи, якщо вам подобається художня гімнастика. Ось і вся свобода для дитини. І так відбувається у всіх сферах життя.

На мою думку, насамперед треба вчити оцінювати наслідки, а там він уже сам зробить правильний вибір. І починати слід з елементарних речей. Для цього використовується той самий метод виховання, який розглядався раніше. Спосіб створення образу. Намалюйте дитині образ наслідку зробленого вибору, щоб вона змогла це уявити, і вона сама зрозуміє, що їй обрати. Але не сподівайтеся, що це вийде легко та з першого разу. Це нешвидкий процес. Однозначно дитина спочатку помилятиметься і тут виникає ключовий момент. Ваше завдання дати відчути наслідки цього вибору. Не виявити жалість і позбавити його цього почуття, а навпаки виявити деяку стійкість і все-таки дозволити йому зазнати певного дискомфорту внаслідок наслідків неправильного вибору.

Ось тут, завдяки вашій стійкості, закладатиметься фундаментальна річ, про яку я писав раніше. Вміння розрізняти. Вміння розрізняти ДОБРО та ЗЛО. Нагадаю, що різноманіття почуттів збільшує шанси «почути» своє внутрішнє Я. А людина, яка знайшла себе і виконує своє призначення – це творець, який творить добро.

На жаль, навіть після прочитання цієї статті, мало хто по-справжньому замислиться над такою життєвою дрібницею як дитячий вибір і ще менше зробить конкретні кроки у бік правильного розвитку своєї дитини в процесі виховання. Щоб зрушити ситуацію з мертвої точки, постараюся дати найпростіше уявлення (образ) для батьків, що пояснює важливість цього моменту.

Якщо уявити шлях, то вибір стоїть посередині шляху. За його спиною знаходиться бажання, на підставі якого і здійснюється той чи інший вибір (пам’ятаєте, я писав, що правильні бажання треба виховувати, тож вибір тут виступає як інструмент виховання), а попереду (якщо грубо висловитися) похвала чи покарання за свій вибір.

Так от, якщо все зроблено правильно: сформовано правильне бажання, на підставі його зроблено правильний вибір, то вам ніколи не доведеться карати свою дитину.

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 6.1: Право вибору у дошкільному віці

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 6.1: Право вибору у дошкільному віці

Кожну секунду нашого життя ми робимо вибір (усвідомлено чи ні), але перш ніж давати дитині це право, треба переконатися, що вона зможе цим правом скористатися та правильно його реалізувати. Сподіватися, що це станеться само собою – дуже безвідповідально та недалекоглядно. Цьому треба вчити. Насправді головні основи виховання закладаються до 5 років, і те, що ви зробили до 5 років, – це 90% всього виховного процесу.

Оскільки в людині з’єднуються два початки – тваринне і божественне, то й вибір людини відбувається виходячи з цих обставин. Якщо звернутися до статистики, то найчастіше вибір відбувається несвідомо під впливом інстинктів. Тут немає жодної свободи вибору (хоча багатьом так не здається «що хочу, те й роблю»), тому що людина у цій ситуації повністю перебуває під владою свого тваринного початку. Свобода починається там, де на перший план виходить воля, а це вже духовна складова, з усіма властивими їй «атрибутами». Цій темі буде присвячено окремий пост. Так от, щоб свобода вибору справді відповідала своєму визначенню, вона має бути правильно вихована.

При цьому батьки зобов’язані пам’ятати, що кожна людина повинна входити в життя, вміючи чинити опір шкідливому впливу. Тому потрібно не оберігати дитину від шкідливого впливу, а вчити робити правильний вибір на самому початку, щоб не доводилося потім вчити чинити опір цьому впливу.

«Право вибору (хочеш ходити – ходи, не хочеш – не ходи) у вихованні дітей завдає величезної шкоди формуванню особистості, тому що за першої ж невдачі, дитина моментально реалізує своє право – не хотіти це більше робити» – А.С. Макаренко. У занедбаному вигляді – це перетворюється на примху. Ось що про це писав спортивний психолог Г. Горбунов: «У дитинстві примха – це спосіб досягти від дорослого бажаного. Але при цьому бажане не завжди зрозуміле для дитини і коли вона сама не знаючи, чого хоче, змінює одне бажання на інше, вони перетворюються на примху. Особливо виразний каприз у розпещеної дитини, коли вона втомилася або хворіє.

Розвиток людини відбувається у кілька етапів усвідомленості. У найзагальнішому варіанті це виглядає так: молодший вік супроводжується примітивним рівнем усвідомленості, де переважають інстинкти, в середньому віці відбувається ламання існуючих цінностей та переосмислення життя (тут виявляються задатки цільної особистості, які потрібно ще вміти побачити), у «дорослому» віці людина робить усвідомлений вибір з огляду на наслідки.

Не можна забувати про природу людини та спосіб влаштування психіки. Підсвідомість завжди вибиратиме найменш енерговитратний варіант, за принципом збереження енергії (тут працює інстинкт збереження виду) і якщо стоїть вибір, то йде він шляхом найменшої напруги. Саме так і вибирає дитина. Так влаштована психіка. Але з розвитком усвідомленості набирає вага воля і свобода волі. Це (як говорилося раніше) духовна складова людини з властивими їй розумом, аналізом, наслідками та іншими аспектами. Вибір у цьому разі спирається на суму цих «речей».

Висновок дуже простий. Але про це у наступному пості.

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 5: Різноманітність.

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 5: Різноманітність.

Різні образи. Всім відомо, що діти як губки вбирають будь-яку інформацію. Тому завдання батьків – дати максимально різноманітну інформацію про життя. У ранньому дитинстві цим інструментом є казки. Не слід недооцінювати силу цього виховного засобу. Читайте більше казок. Коли дитина підросте, потрібно постаратися показати їй реальне життя з усіх позитивних сторін з урахуванням здатності дитини до сприйняття. Спектр по можливості має бути максимально широким. Це формуватиме правильний світогляд і реальний образ картини світу. Що в результаті позначиться на свободі, про яку я писав раніше. І найголовніше – викличе початковий інтерес. Якась область життя однозначно знайде відгук у глибині душі, а може й декілька одразу. І тут важливо не пропустити цей момент, а допомогти цей інтерес перевести у бажання, а далі намір діяти у цьому напрямі. Якщо все зроблено правильно, вам ніколи не доведеться працювати з таким модним словом, як «мотивація». Тому що сучасна (зовнішня) мотивація це штучне створення стимулу для будь-яких дій. А якщо копнути трохи глибше, то дій, яких насправді дитина (або доросла людина) підсвідомо не хоче виконувати. Справжнє бажання ніколи не потребує додаткової мотивації. У наш час цьому питанню, на жаль, не приділяється достатньо уваги з боку батьків, і причини очевидні. Інформації задосить і наукових термінів від «сертифікованих» психологів хоч греблю гати, але що робити на практиці, коли всі ці «олімпійські» теоретичні складні знання потрібно перевести в просту практичну дію, ніхто поняття не має.

Деякі любителі пускати пилюку в очі складними науковими термінами, звинувачують мене в примітивізмі та поверховості. Не порушуватиму їх очікування і наведу примітивний приклад для створення простого образу з метою кращого засвоєння інформації. Отже, спектр пізнаваної інформації у міської сучасної дитини, якщо сказати мізерний, то це взагалі нічого не сказати, за всієї її доступності та різноманіття. Весь світ дитини обмежується стінами квартири та гаджетом під носом. Так вбивається бажання та потяг до знань. Тобто не розвивається розум. Але це півбіди. Друга частина трагедії – це непроживання та невідчуття практичних життєвих ситуацій. «Просунуті» батьки розв’язують це питання шляхом запихання дитини на курси, що розвивають, всупереч бажанню дитини, а задовольняючи при цьому свої проекції та очікування. А так, вбиваються бажання пробувати та діяти. Іншими словами – воля. А, як відомо, Бог дав людині дві найвищі духовні якості (за своєю подобою) – це розум і волю. І не даючи можливості розвиватися правильно, можна докорінно знищити божественний початок в дитині. Ось і настав час довгоочікуваного прикладу: якщо порівняти 8-річну сільську дитину або жителя маленького міста з таким же представником мегаполісу, то різницю в поведінці можна побачити неозброєним поглядом. В чому причина? Відповідь очевидна і примітивна до непристойності. В умовах життя. У свої 8 років середньостатистичний пацан має величезний життєвий досвід (уміє лазити по деревах, по дахах, пробував зелені абрикоси та відчув усі наслідки, а також смолу, є досвід торгівлі бабусиною шовковицею чи вишнею на базарі, вміє зробити та стріляти з рогатки і не тільки, функціонально точно використовує горезвісний подорожник і вміє ще багато чого), чим абсолютно не може похвалитися восьмирічний хлопчик із великого міста. Я не закликаю всіх жити у селі, але якщо ви хочете правильного розвитку дитини, треба постаратися створити для цього необхідні умови. Ці умови повинні забезпечити виховання якомога більшої кількості почуттів (що дозволяють чути себе) та точності їх вираження. Саме тут криється причина свободи чи несвободи, про яку були два останніх пости.

Також хочу нагадати про той обов’язок перед дитиною, якого зобов’язані дотримуватись батьки при правильному вихованні. Ім’я цьому обов’язку — це уважність до життя та інтересів своєї дитини. Тут також треба пам’ятати, що Людину від тварини відрізняє здатність ВІДРІЗНЯТИ. Що знадобиться, коли розрізнятимете справжній інтерес дитини, від хибного, заснованого лише на отриманні позитивних емоцій.

ІСТИНА СВОБОДА

ІСТИНА СВОБОДА

(продовження минулого посту)

«Є люди – і вони по-різному прикладають своє серце до днів життя» – Юрій Власов.

Існує таке поняття як «зріла душа» і більшості це ні про що не говорить, але, на мій погляд, це пов’язане з істинною свободою Людини. І ось моя аргументація з цього приводу. Комусь «суджено» прожити життя примітивно, заповнюючи інстинктивні потреби у фізичній їжі (а є задоволення від їжі для розуму (книги, інформація), інтелектуальної діяльності головного мозку), фізичному задоволенні (а є від морального, мистецтва, творчості) і фізичному продовженні роду (а є задоволення від твоєї спадщини (твір, справа, підприємство, споруда тощо), при цьому відчуваючи звичайні та загальнодоступні фарби, не відчуваючи відтінків. Простими словами, світ для такої людини чорно-білий). А комусь цього мало, у нього є внутрішнє прагнення до зростання, і він шукає, не заспокоюється і шукає… Розвивається, у нього розплющуються очі на багато життєвих ситуацій і він інакше їх проживає і відчуває ширшу гаму почуттів та душевних переживань. Більш тонко відчуває цей світ, і я не можу сказати, що це приносить тільки радість і щастя, тому що загострене сприйняття «хорошого» також діє на душу, як і «погане». А так як у колективному несвідомому ситуацій і вчинків людей набагато більше «поганих», ніж «хороших», то бачачи усе це, чуйна душа перебуває у постійному пеклі. Деякі не витримують і починають пити, щоб забути або божеволіють, деякі тікають від усього цього бруду, наприклад, в монастир або ще якісь місця усамітнення, деякі знаходять у собі сили боротися, але тут є небезпека. Вступаючи в боротьбу, потрібно грати за існуючими правилами, а це означає, вступити в цей бруд і забруднити свою душу, тобто огрубити її і вже не так чуйно все сприймати або душа залишається на тому ж рівні, але виробляються соціальні (пристосувальницькі) навички, необхідні для боротьби і тоді ця людина перетворюється на монстра. І той і інший варіант ще більше роздирає душу на частини. І в кожному конкретному випадку людина робить вибір (усвідомлено чи ні), у якого завжди є наслідки. І це краще розуміти, аніж жити в ілюзії.

Адже, що таке ілюзія у найпростішому розумінні? Це власноруч створена зона комфорту як на фізичному, так і духовному рівні, часто неусвідомлено. Мозок людини прагне до примітивізму, душа до черствості по відношенню до реальності (навколишньої дійсності, включаючи інших людей, навіть близьких родичів). Примітивізм має на увазі замкнутість на самому собі, що є основою егоїзму, який у свою чергу заснований на безмежній любові до себе. Думаю, багатьом буде цікаво дізнатися, що головна властивість сатани – всепоглинаюча любов до себе. А друга властивість – все замкнути на собі, нікому не залишити свободи та захопити абсолютну владу. Дещо відхиляючись від теми посту (але не від контексту циклу статей), виникає питання. Чи не це відбувається масово у питаннях виховання дітей у сучасних умовах (дуже боляче на те схоже)? Про що я писав у минулому пості і до чого НЕУСВІДОМЛЕНО прагне досить велика кількість батьків.

Є такі люди, які грають за своїми правилами. Їх часто називають диваками та іншими словами, оскільки не розуміють справжнє прагнення душі. Вони ніби живуть у цьому бруді, але відсторонено і в той же час, слідуючи поклику своєї душі, продовжують творити. Тільки таким зрілим душам по-справжньому доступна свобода. Свобода самовираження, самовизначення та самореалізації своєї особистої програми (призначення). Дійти такого рівня під силу кожному з нас. Треба лише йти у правильному напрямку. Істинна Людина повинна прагнути знань, тому що це єдиний шлях відчути свободу, яка виражається в постійному духовному зростанні.

Завершити цей пост (так само як і почав) хочу цитатою істинної Людини – Юрія Власова: «Людина може бути байдужою до музики, живопису чи віршів, але людина байдужа взагалі до мистецтва – небезпечна. Ніщо так не агресивно і самовдоволено, як обмеженість (несвобода).

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 4: Почуття волі

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 4: Почуття волі

Зовсім недавно з цього приводу побачив висловлювання однієї мудрої шкільної вчительки і мені дуже сподобався вираз цього педагога: «Перш ніж давати людям свободу, треба навчити нею користуватися». І цьому треба вивчати з дитинства. Але обов’язковою умовою є не плутати це поняття зі свавіллям. Свобода передбачає відповідальність за свої дії, чого абсолютно не можна знайти у свавіллі через відсутність будь-яких кордонів.

Як і будь-яке почуття, почуття свободи також підлягає правильному вихованню. Насамперед батьки повинні створити вдома необхідні умови для формування цього найважливішого почуття. А виражатися у дитини це буде в наявності її особистих кордонів у сім’ї, коли є свій кут, своя кімната, свої інтереси, свої бажання тощо. До чого буде виявлено батьківську повагу. І це не для червоного слівця, а конкретний заклик до дії, життєва потреба. Наступною архіважливою умовою є дана батьками можливість практикуватися в цьому напрямку шляхом прийняття дитиною власних рішень і «розгрібання» їх наслідків і ось тут уже допомагати без моралі, типу «я ж тобі говорила», а також заохочувати бажання до правильної дії.

У зв’язку з обставинами, виникає дуже гостре питання, а скільки ж часу треба проводити з дитиною? Зараз на мене накинуться гіпертурботливі батьки і скажуть 24 на 7. Але це не виховання, а мука і себе і дитини. Впевнений, такі батьки здивуються, коли дізнаються, що дитина також може втомитися від вас, як і ви від неї. Тільки це висловлюватиметься абсолютно незрозуміло для вас. Але якщо ви уважно придивитеся до дитини та її поведінки, ви легко помітите, коли потрібно вимкнути «гіпертурботу». Для цього знадобиться нескладна дія, а саме, перевести справжню увагу з себе на дитину. Насправді кілька годин на день уваги до дитини цілком достатньо, щоб заповнити її потреби і свої обов’язки. Частину часу дитина обов’язково має бути надана сама собі. Але під вашим непомітним контролем.

Треба правильно розуміти, що контроль та управління – це не придушення. На превеликий жаль більшість виховних заходів зводиться до того, щоб дитина була зручною і досягається це шляхом підпорядкування дитини своїм бажанням. Ідеальним результатом такого виховання є формула: батько сказав – дитина виконала. Виробляється дуже небезпечна звичка бездумного підпорядкування. Така лінія виховання – це прямий шлях до формування та зміцнення почуття несвободи у дитини. І тут хочу навести цитату Олімпійського чемпіона з важкої атлетики – Юрія Власова: “Я переконаний у руйнівності бездумного підпорядкування. Хоче чи не хоче цього людина, але бездумне підпорядкування перетворює їх у носія зла, надію і опору зла, попри всі особисті переваги носія підпорядкованості, навіть гуманність і особисту порядність”.

Правильно виховане почуття свободи має призвести до розуміння двох, здавалося б, суперечливих моментів. Свобода соціальна (міжособистісні взаємовідносини та взаємодії) та свобода особиста (духовна). Перша свобода передбачає правильне користування нею в соціумі, як зазначала педагог на початку посту, жити за громадськими нормами та правилами, максимально комфортно (наскільки це можливо) співіснуючи і при цьому виконувати своє призначення на благо суспільства, тим самим покращуючи його та світ загалом. І друга, заснована на духовному зростанні, який у свою чергу передбачає порятунок від залежностей (оків розуму), пошуку себе (свого внутрішнього Я) та реалізації своєї особистої програми (свого призначення), а це неможливо без істинної свободи.

P.S. Про це у наступній статті.

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Творення

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Творення

виховання дітейЧастина 3. Творення.

Щоб виховати творця, що приносить користь собі у житті та оточуючим, треба розпочати з першого правила. Не дозволяти дитині проводити багато часу вдома. Її треба привчати до соціального життя з дитинства. Прогулянки в колясці, ігри на дитячих майданчиках, дитячий садок, походи в гості та прийом гостей у себе тощо. Світ дитини не повинен обмежуватися стінами кімнати, він повинен бути набагато ширшим. Чим більше дитина перебуватиме вдома, тим більше вона замикатиметься в собі і житиме у своєму внутрішньому світі, у своїх ілюзіях, що не мають нічого спільного з реальним світом і навколишньою дійсністю.

Творення – це творчість зі знаком плюс і це теж треба правильно виховувати. Нагадаю, що дитина в ранньому віці виховується наслідуванням. Вгадайте, на кого вона дивиться насамперед і копіює не лише поведінку, а й звички? І якщо батьки кидають на життя досить похмуру тінь, ні про яке творення не може бути й мови. Тут знову доречно буде згадати Макаренка: «Творча праця абсолютно неможлива у тих людей, які до роботи підходять зі страхом, які бояться відчуття зусилля, бояться, так би мовити, трудового поту, які на кожному кроці тільки й роблять, що розмірковують, як би швидше позбутися роботи і почати щось інше. Це інше здається їм симпатичним, допоки вони за нього не взялися».

Чи багато батьків можуть показати дитині свої творчі успіхи? Привести до себе на роботу і показати результати свого творчого творення, тим самим показавши приклад і започаткувавши виховання цієї позитивної якості у дитини. На жаль, таких випадків не так багато і причина в основному, це людина, що збилася зі СВОГО шляху. Тому що свій шлях сповнений творчості і творення і це стосується абсолютно будь-якої праці, навіть шевця. Звідси випливає простий висновок. Насамперед, основні зусилля батькам треба докласти, щоб якнайшвидше знайти себе і свій шлях і почати бути творцем у житті. А формування цієї якості у дитини не змусить на себе довго чекати. А поки цього не сталося (у тих людей, хто шукає себе) треба вже сьогодні вчитися виявляти свій творчий потенціал у тій роботі, яка є зараз. Багато хто недооцінює важливість цього, мовляв, ось коли знайду свою справу, тоді творча енергія попре сама і все почне виходити само собою. Чи не почне. Потрібно вміти цю енергію переводити в практичне русло, на благо, інакше знака плюс не вийде. Для цього необхідно мати певні навички та вміння. Тому вчитися треба прямо зараз і в тій точці, де ви перебуваєте в даний момент.

Крім свого особистого прикладу (основного), існує потужний інструмент як для дітей, так і для дорослих для виховання цієї цінної якості та ім’я йому – спорт. В черговий раз прошу не плутати і розуміти різницю між спортом і цим способом життя та фізкультурою чи фітнесом, де стоять зовсім інші цілі та часто протилежні. На підтвердження своєї думки наведу висловлювання на цю тему найсильнішої людини планети (свого часу) – Юрія Власова. Великий спорт – одна з форм пізнання. Для самого спортсмена тренування – це процес нескінченного оновлення і перетворення та насамперед виховання почуттів. Пройшовши цю школу успішно, людина стає по-справжньому готова до життя та її випробувань, а значить вона стає творцем!

Не тратьте время и деньги, выбирайте HOSTiQ!