Воспитание и развитие личности

ВЫИГРАТЬ или ПРОИГРАТЬ

Дмитрий Гак | 17 Авг, 25 | Виховання та розвиток особистості

Знаете ли вы, что победа или поражение на соревнованиях, это результат (помимо всех видов подготовки) истинного внутреннего отношения спортсмена.

⠀

Этому вопросу, на мой взгляд, практически вообще не уделяется никакого внимания в тренировочном процессе. А зря.

⠀

Опять же, по моему глубокому убеждению, именно здесь заложен механизм, в конечном счете приводящий к успеху или неудаче.

⠀

Прежде, чем научиться выигрывать — нужно научиться проигрывать. Что это значит？

⠀

Нас всегда учат как побеждать, что для этого нужно сделать, но не кем стать. Спорт богат примерами, когда супер подготовленный спортсмен проигрывает менее подготовленному. Почему так происходит？Потому что нам никто не объяснил в чем “секрет” успеха и как это работает. А он лежит в нашей психике. Для системы （Вселенной）важно, чтобы наша психика находилась в равновесном состоянии и не проваливалась в яму. Желательно, чтобы она вообще не раскачивалась в разные стороны, поскольку это очень энергозатратно. Системе легче просто не дать желаемое, чем потом выравнивать последствия.

⠀

Работает это так. Чтобы выиграть, нужно искренне задать себе вопрос: в каком я буду состоянии, если проиграю？ Только честно. Для большинства ответ очевиден. Будет эмоциональный провал. Перевожу на понятный язык: я не готов проиграть. Это то, что меньше всего нужно системе.

⠀

Масло в огонь нередко подливают всезнающие родители или/ вместе с горе-тренером, пытающиеся реализовать через ребенка свои желания. Происходит это очень легко и под соусом мудрого наставления: “ты должен выиграть” и даже не догадываются, что именно так создается избыточный потенциал （маятник）и обратка последует обязательно, но необязательно понравится.

Поэтому, если спортсмен не научится правильно （для системы）реагировать на проигрыши, они будут повторяться, пока он не научится.

⠀

Тоже самое работает и в обратном направлении, когда спортсмен после победы, слишком бурно реагирует и испытывает чрезмерные эмоции, а дальше одевает корону и “заболевает” звездной болезнью. Угадайте что делает система？Больше не дает выиграть.

⠀

На самом деле, секрет прост до безобразия. Только спокойствие разума и контроль внутреннего состояния, может обеспечить реализацию заветного желания. И это первое, чему нужно научить юного спортсмена. Но в обществе с культурой эмоциональной несдержанности, вседозволенности и поощрения модных психологических тенденций типа: “он так себя проявляет” или “самовыражает” эта токсичность проникла и в спорт.

⠀

В этом смысле, психологическая подготовка должна проводиться со всей скурпулезностью и не меньшим профессионализмом, чем физическая, техническа, тактическая и т.д.

⠀

Только психологически здоровый спортсмен, готовый к победе сможет ее получить, причем многократно.

⠀

Всем добора и побольше чемпионов!

СПОРТИВНАЯ ЗЛОСТЬ

Дмитрий Гак | 21 Июл, 25 | Виховання та розвиток особистості

Много лет наблюдая за неудачными выступлениями спортсменов на соревнованиях, вижу почти всегда одну и ту же реакцию на проигрыш.

⠀

Слезы на глазах.

⠀

Но не все так очевидно как кажется. Слезы не от того, что не получилось, а от того, что не дали медаль. Если кому-то это кажется нормой, то я хочу сказать, что это катастрофа. И вот почему.

⠀

Это закономерный результат инфантильного выступления, который базируется на концлагерном （рабском）“воспитании”. Поддаваясь много лет жесткой дрессировке, у ребенка формируется и вырабатывается только одно качество — повиновение. Это состояние становится нормой и отравляет ему всю оставшуюся жизнь.

⠀

Безусловно, без правильного поведения и порядка, будет хаос как на тренировке, так и в жизни, но не нужно путать дисциплину с повиновением, где корень слова ВИНА.

⠀

Кстати, знаете, чем отличается воспитание от дрессировки？ Дрессировка — это выращивание под себя, для своего удобства, а воспитание — это быть рядом и помогать ребенку воспитывать себя самому. “Конечная цель воспитания — это самовоспитание” — А.С. Макаренко.

⠀

Состояние проигрыша должно не нравиться （еще раз подчеркиваю суть, не отсутствие медали, а СОСТОЯНИЕ）и это должно вызывать внутреннюю мотивацию изменить ситуацию в свою пользу. Но часто из детей делают терпил, годами приучая не давать сдачи, смириться, не спорить, не обращать внимание…. дальше дополните сами. Другими словами, не проявлять себя здоровым способом. А потом мы удивляемся, почему они вырастают и ничего не хотят, ни к чему не стремятся. Ну что, кому хватит смелости посмотреть на себя в зеркало и понять, что ваш инфантильный ребенок, это результат ваших усилий？

⠀

В спорте это выражается в нежелании двигаться вперед, равнодушном отношении к проигрышу или падению （а дома еще умный родитель добавит: не переживай, в следующий раз получится. Не получится, потому что вы только что отбили будущую мотивацию）, отсутствии стремления выигрывать, бороться за результат и в конечном счете приводит к полному игнорированию рекомендаций и наставлений тренера, как на тренировках, так и на соревнованиях и не потому что спортсмен плохой, а потому что у спортсмена нет внутреннего ресурса это сделать, который начинается с отсутствия желания.

⠀

Очень тяжело смотреть в глаза подростку и видеть там пустоту. Живое тело с потухшим огоньком （результат многолетнего преступления над личностью）его невозможно зажечь, увлечь, мотивировать. Его так научили и приготовили для дальнейшей жизни роль жертвы.

⠀

А самое страшное, что даже личный пример действует кратковременно （пока спортсмен находится под влиянием тренера）и не вдохновляет, не мотивирует, не движет вперед.

⠀

Такой спортсмен не способен самостоятельно выставить требование к себе, заставить себя сделать что-то полезное, не говоря уже о чем-то неприятном, но нужном для развития. Эпоха потреблятства сделала свое дело и вырастила армию инфантильных рабов. О каком пути чемпиона мы можем говорить, если при любой сложности в спортивной жизни ребенка, что делают родители? Правильно. Убирают его от этой трудности или вообще ничего не делают.

⠀

Констатирую факт. Очень немногие родители учат своих детей с детства преодолевать трудности и правильно реагировать на проблемы. Будь-то детский садик, школа, спортивная секция или другое занятие.

⠀

Запомните навсегда: слезы — это ВСЕГДА проявление жалости к себе. Такое состояние допустимо в раннем детстве, но по мере взросления ребенка, особенно спортсмена, оно должно меняться. Этому должны учить, в первую очередь родители, а тренер продолжит в спорте. Жалость к себе в спорте приводит ВСЕГДА к проигрышу.

⠀

Кто не знает: препятствия — это и есть путь!

⠀

А спортивная злость, необходимая черта чемпиона!

⠀

И в завершении, обзор от ИИ.

⠀

Спортивная злость- это контролируемая агрессия, которая используется спортсменом для достижения цели в соревнованиях, преодоления трудностей и повышения спортивных показателей. Она отличается от обычной злости тем, что направлена на преодоление препятствий и мобилизацию сил, а не деструктивное выражение эмоций.

⠀

Желаю всем воспитывать больше чемпионов!

ЖАЛІСТЬ ДО СЕБЕ або як стати ЛУЗЕРОМ!

Дмитрий Гак | 23 Мар, 25 | Виховання та розвиток особистості

Тренер — це та людина, яка змушує вас робити те, що ви не хочете, щоб ви стали тим, ким хочете.

Парадоксально, чи не так? Здавалося б, що тут такого, що захотів стати чемпіоном України, попрацював і став. Але у житті так не працює.

Справа в тому, що людина, яка не має досвіду чемпіона України, не здатна адекватно оцінити потрібний обсяг роботи та ступінь зусиль, які дозволять їй досягти мети. Цього не можуть зробити і батьки. Ось тут і потрібний тренер, який це знає. Але, як виявилось, навіть цього мало. Дізнавшись ціну, яку потрібно платити, більшість дають задню, а ті хто не здався на початку, потихеньку здаються по дорозі, так і не досягнувши своєї мрії. І лише одиниці стають чемпіонами.

Є три основні причини, що не дозволяють досягти успіху в спорті: мені боляче, мені страшно, мені лінь. Залежно від виду спорту можуть додаватися ще кілька причин, але основні будуть завжди незмінні.

Всі ці причини – наслідок лише одного внутрішнього стану. Ім’я йому ЖАЛІСТЬ до себе. Саме цей стан відрізняє справжнього чемпіона, від випадкового, причому під чемпіоном я розумію не лише перемогу на змаганнях, а й перемоги щодня в кожній конкретній ситуації, включаючи, звичайно ж, тренування.

Ось тут і виникають складнощі. Змусити себе зробити щось один раз (проявити силу волі) це ще під силу. А ось усвідомлено відчувати напругу щодня, більше того, змушувати себе змінюватися і прогресувати щодня, це вже велике випробування і далеко не кожен здатний на це. І навіть супер тренер поряд не завжди може вплинути на внутрішні процеси спортсмена. Тому що коріння цієї ситуації, глибоко сягає (як ви думаєте куди? Правильно) у виховання.

Ще сто років тому видатний педагог Макаренко писав: справжнє виховання проявляється тоді, коли ніхто бачить.

У більшості випадків у тренера немає можливості 24 на 7 бути зі своїм спортсменом, створюючи сприятливі умови для розвитку спортивного характеру. І ось у цей момент і відбувається багато “цікавого” у родинному колі. А результати цього «цікавого» кожен тренер (я маю на увазі професіоналів) дуже чітко спостерігає на тренуванні, оскільки від досвідченого тренера неможливо приховати ці дрібниці.

Батькам на замітку! Діти — це пряме відображення вас та вашого “виховання”. І щоб ви не розповідали тренеру, повірте мені, він усе бачить.

Виходить різниця між успішним спортсменом та невдахою, лежить у способі реакції на проблему. У першому випадку виникає стан бойової готовності, у другому жалість до себе.

Спорт якраз і покликаний для формування спортивного характеру, тобто реагувати на труднощі особливим чином (виховати в собі стан бойової готовності), що відіграє найважливішу роль не тільки у спортивному, а й у подальшому житті дитини.

І цей факт ніяк не можуть прийняти «всезнаючі батьки«, коли плутають вимогливість з тиранією та поганим ставленням до спортсмена.

Усім добра!

Виконання та присвоєння КМСУ

Дмитрий Гак | 7 Сен, 24 | АКРОБАТИКА - це..., Акробатика у житті людини, Виховання та розвиток особистості

⠀

Вітаємо вихованців спортивного клубу “Віват” – Ярославу Павлову та Дмитра Саклакова із присвоєнням звання КМСУ зі стрибків на акробатичній доріжці (кандидат у майстри спорту України).

⠀

Бажаємо обов’язково стати майстрами спорту у своїй улюбленій справі!

⠀

СПОРТ і ДИТИНСТВО

Дмитрий Гак | 27 Июл, 24 | Виховання та розвиток особистості

«Це ж діти і в них має бути дитинство, а вони працюють у вас як дорослі мужики». Коли дитина переступає поріг спортзалу, вона вже не дитина, вона спортсмен. І вимоги щодо неї будуть пред’являтися як до спортсмена.

Хто виграє медаль на змаганнях? Ніколи не замислювалися? Дитина чи спортсмен? Звісно спортсмен. А точніше, та особистість спортсмена, яку на той час вдалося сформувати. Адже коли дитина стає чемпіоном, це ж усіх влаштовує? І ні в кого немає претензій до її дитинства та вимог у спортзалі. Хіба що у суперника, який програв) А коли трапляється невдача? Одразу починають шукати винних. Через синдром відмінника з неможливістю припуститися помилки. На це страждають багато батьків і так звані «тренери». І часто піддаються спокусі критикувати (а ще гірше, карати) свою дитину за програш.

Я хочу, щоб усі батьки зрозуміли одну просту річ. Хвалити, як і сварити за результат на змаганнях має право лише тренер.

Ще раз.

Батьки не мають права втручатися у міжособистісні стосунки між спортсменом та тренером. Тому що вони їх не створювали. Це сфера взаємин тренера та спортсмена. І від того, наскільки батьки це розуміють та підтримують, залежатиме успіх у спорті.

Так ось, вимоги до спортсмена, його підготовка, виховання спортивного характеру, похвала чи покарання – це все «інструменти» тренера з підготовки чемпіона. І найкраще, що можуть зробити батьки – це не заважати. Ви ж не розповідаєте хірургу як проводити операцію (якщо, не дай Боже, вона потрібна вашій дитині), те саме і в спорті. Тільки з маленьким застереженням. Все це стосується справжніх фахівців, а не профанів, які вважають себе тренерами. Тут головне не переплутати. Роль батьків в цій ситуації полягає у забезпеченні своїй дитині підтримки за будь-якого результату.

Якщо вам здається, що спортивна діяльність погано впливає на розвиток вашої дитини, негайно забирайте її звідти. Але перш, віддайте шану особистості вашої дитини та запитайте про її бажання. Тільки не методами хитрих маніпуляцій, які є в кишені кожних батьків, щоб схилити думку на свою користь, а чесно вислухайте свою дитину. Можливо виявиться, що вона здатна витримувати й не такі навантаження і сама цього хоче.

І на завершення, кілька слів про те, яке ж дитинство має бути у дитини.

Якби кожному з батьків довелося пережити і пропустити через себе всю ту гаму вражень, почуттів, емоцій та відчуттів (емоційне здоров’я). Якби вони на собі могли відчути весь зміст життя та багатство ситуацій, які забезпечує спортивне життя (якість життя). Якби змогли пройти шлях від маленької дитини до особистості спортсмена лише за кілька років (духовний розвиток). Якби брали участь у спортивних заходах, поїздили б містами та країнами, познайомилися і завели б собі друзів у всьому світі (соціалізація). То змогли б зрозуміти, що спорт – це життя всередині життя, тільки набагато жвавіше та яскравіше. Навряд чи цьому можна протиставити носоковиряння в пісочниці та порожнє проведення часу у дворі, особливо сучасне багатогодинне сидіння на лавочці з гаджетом у руках (у кращому випадку).

«Нашим обов’язком завжди продовжує залишатися, не порушуючи інтересів дитинства, дати дитинство здорове, життєрадісне, бадьоре» – О.С. Макаренко.

Усім добра та розуміння.

СПОРТ І ОСОБИСТІСТЬ

Дмитрий Гак | 17 Июл, 24 | Виховання та розвиток особистості, Педагогіка у спорті, Психологія спорту

Навчити рухам, навіть складним, легше, ніж сформувати особистість спортсмена.

⠀

Фізична та технічна підготовленість спортсмена зовсім не означають гарантований успіх на змаганнях.

⠀

Досягнення результату у спорті (а це в умовах боротьби на змаганнях) немислиме без прояву особистих якостей спортсмена.

⠀

Яким чином спорт впливає на формування особистості?

⠀

Для цього буде не зайвим уточнити поняття «спорт» та «особистість». Щодо спорту, то його існує три види: масовий, професійний та олімпійський. Завдання кожного виду дещо відрізняються один від одного, але у найзагальнішому вигляді під спортом (спортивною діяльністю) слід розуміти діяльність, спрямовану на досягнення конкретного результату. Для самого спортсмена тренування – це процес нескінченного оновлення та перетворення. Головною перевагою спорту (у контексті вдосконалення особистості) є правильність мислення, коли упадницький та песимістичний тип мислення перетворюється на оптимістичне вирішення завдання.

⠀

Особистість – це унікальна людина зі своєю системою цінностей, звичками, мисленням та іншими індивідуальними особливостями. Відомо, що особистість характеризують не тільки її вчинки, а й те, як вони здійснюються. До цього можна додати: а також й те, які вчинки не здійснюються.

⠀

У складних умовах змагань особисті якості спортсмена відіграють першорядну роль. Підготовка до змагань поділяється на фізичну, технічну, тактичну, психологічну та інші види. Усі вони впливають на формування особистості спортсмена, але більшою мірою цьому сприяє психологічна підготовка і ось чому.

⠀

Одним із свідчень сформованості особистості спортсмена, його усвідомленого ставлення до себе, тренувань та виступу на змаганнях є наявність правильної системи безпосередньої підготовки. Стисло зупинимося на цьому питанні. Весь період безпосередньої підготовки доцільно поділити на три етапи:

до виклику (з моменту закінчення розминки до виклику для виконання вправи)
після виклику (з моменту виклику для виконання вправи до прийняття вихідного положення)
вихідне положення (з моменту вихідного положення до початку дії).

На кожному етапі вирішується своє завдання доступними прийомами та методами психологічної підготовки у чіткій послідовності та взаємозв’язку.

⠀

Як бачимо, лише за кілька секунд до виступу у психологічно підготовленого спортсмена відбувається найпотужніша внутрішня робота над собою. Ця робота багато в чому визначатиме успіх чи невдачу. Психологічно сильна особистість з більшою ймовірністю реалізує накопичений потенціал і досягне запланованого результату, ніж спортсмен, який не вміє мобілізуватися на участь у змаганнях.

⠀

Адже готовність до змагань – це цілісний стан особистості спортсмена і висококваліфікований спортсмен – це насамперед дуже вольова людина. А як відомо, воля – найважливіша властивість особистості.

⠀

Підсумовуючи, можна з упевненістю сказати, що готовність до змагання та готовність до спроби (тобто готовність реалізуватися) безпосередньо залежить від психологічної підготовки спортсмена, яка у свою чергу і формує особистість спортсмена.

ПОДОЛАННЯ СТРАХУ У СПОРТІ

Дмитрий Гак | 13 Июл, 24 | Виховання та розвиток особистості, Психологія спорту

Основою успішного виступу на змаганнях та досягнення високих результатів у спорті є виховання спортивного характеру.

Воно включає ряд необхідних дій та внутрішніх перетворень під впливом (тиском) вимог спортивної підготовки.

Боротьба зі страхами, що виникають, як у процесі підготовки, так і при виступі на змаганнях – є фундаментальною з психологічної точки зору.⠀

Річ у тому, що на змаганнях домінують психологічні чинники, і від того, як спортсмен із ними впорається, залежить успіх його виступу.

Саме тому навчання подоланню страху має бути одним із постійних компонентів педагогічного процесу. Воно впливає як на спортивне вдосконалення, і формування особистості спортсмена.

А що говорить про це сучасне ліберальне «виховання». Боже збав. Навіщо травмувати психіку дитини? З такими словами тато нашого колишнього спортсмена (хлопчика-підлітка) забрав його перед початком виступу після «на його думку» невдалої розминки.

От і доводиться сучасному тренеру танцювати між двома вогнями і переконувати таких переляканих батьків (так, саме батьків), що не такий страшний чорт, як його малюють.

Я думаю, ви сильно здивуєтеся (а може, і ні) коли дізнаєтеся, що в більшості випадків основною перешкодою на шляху до успіху в спорті стоять саме всезнаючі (читайте, неосвічені і при цьому доводячи тренеру свою правоту), егоїстичні (тренуйся так, щоб мені було зручно, а то закрию тебе в кімнаті на ключ) і боягузливі (менше ризику та травм, щоб не відчувати почуття страху та занепокоєння) батьки, які не тільки заважають вихованню чемпіона, але навіть не дають розкрити потенціал закладений природою.

Однак у спорті вкрай важливо не уникати, а правильно працювати із почуттям страху і ось чому.

У спортивній психології під емоційною напруженістю (страхом) розуміється цілісна зміна психофізіологічного тонусу перед виконанням відповідальної діяльності (дії). Емоційна напруженість в оптимальних межах – необхідний чинник готовності до виконання складної дії. Іншими словами, почуття страху просто необхідне для успішного виступу, але у потрібних межах. Саме до управління своїм почуттям страху в потрібних межах і зводиться навчання щодо його подолання. Як не дивно, але повне придушення страху перед виступом надає більше шкоди, ніж користі, і не дозволяє мобілізувати свої внутрішні ресурси.

В заспокоєння стурбованим батькам повідомлю, що досвідчений і компетентний тренер володіє цілим рядом прийомів, як для тренувального процесу, так і для змагальної діяльності. Тому тут хвилюватись не треба. Хвилюватися потрібно, якщо ви потрапили до горе-тренера, який поняття не має про що йдеться і часто завдає непоправної шкоди не лише фізично, а й у виховному плані.

P.S. Дозвольте вашій дитині випробувати всю гаму почуттів, яку надає спорт, а тренеру робити свою роботу і ви обов’язково побачите свою дитину не тільки чемпіоном, але й сильною особистістю, якщо звичайно це входить у ваші плани і перед вами дійсно стоїть така мета.

Я МАТИ, Я КРАЩЕ ЗНАЮ СВОЮ ДИТИНУ

Дмитрий Гак | 5 Июл, 24 | Виховання та розвиток особистості

Не відкрию вам секрету, якщо напишу, що тренер є другим батьком для дитини.

У цій статті йтиметься про знання про дитину, як з боку батьків, так і з боку тренера. У нашій багаторічній роботі з дітьми нам часто доводиться чути фразу «я мати, я краще знаю свою дитину». До речі, від батьків чоловічої статі такої фрази ми ніколи не чуємо. Це так, на поміркувати.

Повертаючись до теми, у мене виник інтерес і бажання розібратися, а хто ж справді знає краще дитину – батьки чи тренер?

Сім’я за фактом свого існування дає безмежні можливості для вивчення дитини і цим залишає тренера далеко позаду. Оскільки перед приходом у спорт у батьків є кілька років на виховання дитини та формування її особи. Але на превеликий жаль, з особистих спостережень, скажу, що переважна більшість молодих батьків не займаються вивченням, вихованням та формуванням своєї дитини. І на підтвердження цього наведу соціальне опитування однієї матусі із запитанням: «Ким ви бачите свою дитину в майбутньому?». Відповіді такі: нехай сам вирішує, головне, щоб хорошою людиною був; щасливою людиною; ми про це не думаємо й надалі в тому самому ключі. Ще педагог Макаренко писав: «Виховання, як і будь-яка інша справа, повинна мати мету, інакше матимете випадковий результат, який вам не сподобається». Ось і маємо те, що маємо. Але це найважливіше, що потрібно зробити – визначитись з метою і лише потім реалізовувати намічений план. Але перш, ніж визначитися з метою, потрібно зрозуміти хто перед вами, потрібно познайомитися зі своєю дитиною. Потрібно любити свою дитину (але любити істинно) – це означає придивлятися до неї, зрозуміти яка вона і що їй потрібно. Це і є та увага, якої так не вистачає сучасним дітям і звідси виникають усі подальші біди. А насправді все дуже просто. По очах видно, треба просто вдивлятися.

Навіть при поверхневому аналізі видно, що, отримавши величезну можливість у вивченні своєї власної дитини, багато батьків просто ігнорують цей факт і найчастіше не знають своїх дітей. Чому так відбувається – це тема окремої статті. А ми перейдемо до тренера та його професії.

Спорт диктує свої правила гри і щоб досягти тут успіху, потрібно не просто знати їх, а й правильно застосовувати, а відбувається це шляхом реалізації потенціалу та вміння перетворити накопичений досвід у результат на змаганнях. Саме здобутки вихованців визначають успіх тренера. Тому основним об’єктом дослідження, вивчення та роботи для тренера є його спортсмен. Тут вже немає тієї свободи вибору, як у сім’ї, тут існують умови, ігноруючи які виховати чемпіона не вийде ніколи.

Тому з першої хвилини увага тренера прикута до спортсмена і починається тривала та кропітка, часто невдячна, робота з реалізації дитини у цьому виді діяльності.

Першою та найголовнішою умовою групового тренування є забезпечення індивідуального підходу до спортсмена. До речі, багато батьків, з піною біля рота вимагають саме цього щодо їхнього улюбленого чада. Ну, давайте розбиратися в цьому питанні.

Індивідуальний підхід передбачає знання індивідуальних особливостей особистості кожного спортсмена. А тепер, увага, питання. На якій підставі батьки вимагають індивідуального підходу, якщо (як з’ясувалося вище і далі я це доведу) самі не мають необхідних знань? Чи не пахне тут перекладенням відповідальності на тренера своїх помилок у вихованні? І це відбувається на початку багаторічного шляху спортсмена. На мою думку, це вже неправильна ситуація, але це наша реальність.

Йдемо далі. Рекомендується складати психологічну характеристику чи психологічну карту кожного спортсмена. Один із основних розділів карти – це типологічні особливості (особливості нервової системи). Чи багато батьків знають особливості нервової системи своєї дитини? Сюди входять такі прояви її властивостей: сила-слабкість, врівноваженість-неврівноваженість, рухливість-інертність. Кожна властивість має власну характеристику.

Не менш важливим є характерологічний розділ, який ділиться на три напрями: моральні риси особистості, вольові риси особистості, емоційні прояви. Які своєю чергою також мають ряд показників, якими проводиться оцінка.

На жаль, обсяг статті не дозволяє глибше розглянути цю тему, але цієї інформації достатньо для того, щоб зробити висновки.

Правильність складання психологічної карти залежить від однієї важливої якості тренера (якого позбавлені багато батьків) – педагогічного спостереження. Читаємо – проявлену увагу до спортсмена. Тому, порівняно з деякими сім’ями, діти у спортзалі «купаються» в увазі тренера, навіть якщо їм так не здається. І відбувається так не тому що тренер такий велелюбний, а тому що це необхідність досягнення професіоналізму у своїй справі.

Думаю, що справедливо буде у відповідь на вимогу про індивідуальний підхід – надання тренеру від батьків подібної картки (хоч би з описом цих двох пунктів) на свою дитину.

Підводячи підсумок, мені б хотілося, щоб молоді мами якомога менше використовувати фразу «Я краще знаю свою дитину, тому робіть так», особливо перед компетентними професіоналами, і все-таки прислухалися до їхньої думки, якою б неприємною не була правда.

P.S. Ця стаття присвячена справжнім тренерам, професіоналам своєї справи та педагогам від Бога. У жодному разі не плутайте з самозванцями, які називають себе ТРЕНЕРАМИ і вливають у ваші вуха тонни солодких промов.

Всім добра!

Освоюємо новий вид спорту

Дмитрий Гак | 3 Июл, 24 | Акробатика у житті людини, Виховання та розвиток особистості

У «міжсезоння» використовуємо інші види фізичної активності для всебічного розвитку, а саме: спритності, точності, швидкості мислення, витривалості, координації рухів, уважності та багато іншого, що дає настільний теніс.

⠀

Як писав Шуберт: «хороший музикант, якщо він лише хороший музикант, не може бути хорошим музикантом». Це повною мірою стосується і акробатів!

⠀