Воспитание и развитие личности

СТРАХ ВСЬОМУ ГОЛОВА або як легко перетворити дитину на жертву

СТРАХ ВСЬОМУ ГОЛОВА або як легко перетворити дитину на жертву

А зараз поділюся з вами найцікавішим явищем сучасності, безпосереднім учасником якого особисто я являюся вже багато років.

До нас (у клуб) часто приводять дітей з різних видів спорту (і не тільки спорту) і однією з найпоширеніших фраз батьків є (ви не повірите!): «він дуже здібний», «вона дуже талановита». Що найцікавіше, багато випадків, коли дитина проходила на заняття (я навмисне не пишу «тренувалася», а саме проходила на заняття) кілька років і при цьому взагалі не має жодного розряду. Їм просто ніхто про це не сказав. І це діти займалися спортом. Спеціально не називатиму види спорту та прізвища тренерів, оскільки стаття не про це. А знаєте, що саме абсурдне для мене особисто? Це коли в деяких випадках дітей змушували тренуватися двічі на день, жертвуючи навіть школою. Так от первинне тестування не виявляє навіть тіні натяку на талант, більше того, виявляється безліч проблем, взагалі не спортивного характеру, з яких потрібно почати, перш ніж приступити безпосередньо до тренувань. На запитання, хто вам сказав, що ваша дитина здібна, думаю відповідати не треба. Якось здогадаєтеся. А ось далі відбувається найцікавіше. Ми завжди говоримо правду, ґрунтуючись на простому принципі. Сказати правду, це найцінніше, що може сказати людина. Але виявляється, цю правду далеко не всі приймають, я навіть сказав би, агресивно не приймають. Чого тільки ми не чули в свій адрес після подібних розмов. Але цей пост не про нас, а про згубне явище серед нас.

Далі мені дуже хочеться дати вам цифру, скільки часу зазвичай триває цей гіпноз.

Увага!!! Середня тривалість перебування в ілюзії від 4 до 6 років. Вдумайтеся лише, 5 років сліпо вірити відвертій брехні. Що може змусити людину добровільно вдатися до цього? Тільки одне. Солодка локшина на вухах, що несе масу вторинних вигод.

Світ реальних дій та результатів (у нашому випадку досягнень) змінився на комфортну візуалізацію. А якщо ще простіше, незручну реальність ми заборонили, а дозволили лише приємну ілюзію. Тут гріх не згадати нашу народну приказку, яка як ніколи актуальна саме сьогодні: «ДУРЕНЬ ДУМКОЇ БОГАТІЄ».

Ось що є проблемою сучасних батьків. І поки в нас буде переважати бажання чути тільки похвалу про свою дитину, замість реальних її якостей та здібностей, ми як суспільство дедалі більше деградуватимемо. Тренд настільки примітивний, наскільки примітивний запит суспільства.

Головним стало почути від тренера, вчителя, вихователя, що дитина молодець, а краще – талановита, як миттєво втрачається звʼязок між мозковими імпульсами. І все. Блок. Статистика жахлива. Переважна кількість батьків навіть думки не допускають, що це може бути не так. Не виникає бажання перевірити слова тренера на практиці, на крайній край, хоча б поставити під сумнів. Висновок ще гірший. Ми хочемо бути обдуреними і жити в ілюзії. А зустрічі з реальністю боїмося, як вогню.

Ну і як ми збираємося зустрітися із суперником у спорті, якщо на себе у дзеркало страшно подивитися? Як ми збираємось, якщо взагалі збираємось, виховувати майбутніх олімпійських чемпіонів та розвивати спорт? Як ми збираємося формувати та зміцнювати якості спортивного характеру у дитини, якщо багато батьків готові в штани накласти навіть при думці про те, що тренер може сказати правду про дитину?

Правильно кажуть. У страха великі очі. Що ж, продовжуємо боятися далі. Чи то ще буде.

ПРО ВТРАЧЕННІ МОЖЛИВОСТІ

ПРО ВТРАЧЕННІ МОЖЛИВОСТІ

На прикладі здатної дитини пропоную розглянути цікаву ситуацію.

Ось починає свій шлях молодий спортсмен. Через кілька років завзятих тренувань він виходить на національний, а згодом і на міжнародний рівень. Ні для кого не секрет, що в переважній більшості випадків фінансове забезпечення спортивного життя дитини лежить на плечах батьків. Не перераховуватиму статті витрат. Ви і так їх знаєте, але, потрапляючи на найвищий рівень підготовки, до всіх інших витрат примикають і витрати на поїздки за кордон. Оскільки рівень світової, то й витрати також відповідні. І ось тут останніх 12 років я спостерігаю дуже цікаве явище. І, на жаль, це далеко не поодинокий випадок особисто у мене. Багато дорослих людей досі живе у совку. Хтось, але не я маю забезпечувати мою дитину (школа, клуб, держава, тренер тощо). А якщо забігти трохи вперед, то можу з упевненістю сказати, що найкращого прикриття не придумаєш.

Ми не зрозуміємо дійсність сьогодення. Сподіватися треба виключно на себе. Вам ніхто нічого не винен. У тих країнах, куди ми прагнемо всією душею, на таких людей чекає величезне розчарування, оскільки там кожен платить за себе. У всьому. Звичайно ж, ми не можемо зараз тягатися з ними за рівнем життя і доходів, але я пишу про сутність явища. Час забути минуле і прийняти сьогодення у тому вигляді, в якому воно існує. Подобається воно нам чи ні.

Скільки здібних дітей, яких я раніше тренував, зараз тиняються вулицею без діла. А були потенційні чемпіони світу, які у 9 років працювали за програмою майстрів спорту.

З якою гордо піднятою головою та переконаністю у своїй правоті, батьки перекреслювали майбутні перспективи. Причини різні: жадібність, страх, невіра у свою дитину, недовіра до слів тренера, свої егоїстичні потреби вище розвитку дитини, занадто сильний тиск на дитину, ілюзорні пріоритети не в галузі спорту тощо. Всі ці причини, поряд з фінансовими, є тим прикриттям, про яке я писав вище. І що найважливіше, а для мене дивно-сумне, за цим прикриттям виразно маячить звичайне людське НЕБАЖАННЯ.

Важливо розуміти. У спорті вищих досягнень, абсолютно всі спортсмени працюють як коні (вибачте за порівняння), а іноді й більше. І діти тут не є винятком. Але шанс поїхати на чемпіонат світу чи Європи випадає далеко не кожному і вдруге цього шансу може не бути. І ось на цьому місці я як тренер і батько хочу поставити питання: «А де ж турбота, підтримка, і нарешті, те саме абсолютне кохання, у відсутності якого нас періодично звинувачують по відношенню до чужих дітей???» Тут до своїх власних цим навіть і не пахне. У коментарях усі ми гіпер-дбайливі та люблячі, а на ділі…. Зате роздавати поради щодо виховання, це будь ласка, ми тут як тут.

Прошу запам’ятати просту істину. Приводячи дитину в спорт, ви повинні чітко розуміти, що інвестування в її розвиток – це ваша турбота. А турбота тренера – створити всі необхідні умови для цього розвитку та допомогти у досягненні результату. По можливості він звичайно може допомогти і у фінансовому плані, але це на його особистий розсуд.

А ось цей абзац, шановні батьки, спеціально для того, щоб не було дуже боляче вигрібати «обратку» від ваших дітей у майбутньому. Для дитини, яка відпахала у спортивному залі 8-10 років, виступ на вищих світових змаганнях, це єдиний спосіб реалізації себе як особистості та здійснення своєї мрії. Вона поставила на кон усе, що має. І я вважаю тяжким злочином по відношенню до своєї власної дитини, коли нерозуміючі та небажаючі батьки зі словами «нам це не треба» з легкістю перекреслюють дитині майбутнє.

P.S. Коли я був маленьким, я думав, що дорослі – це такі серйозні та розумні люди. І що я зараз бачу. У найвідповідальніший момент, коли вирішується доля дитини, деякі батьки замість напружити всі сили і виявити справжню любов і турботу, легко дають задню і прикривають своє небажання дуже зручною відмовкою фінансового плану.

На цьому все.

Професійна майстерність тренера

Професійна майстерність тренера

Професійна майстерність тренера демонструється найвищими результатами його учнів.

Одночасно з розвитком м’язів та функцій організму він здійснює розвиток нервово-психічних механізмів регуляції рухової діяльності та поведінки спортсмена в цілому, він виховує чемпіонський характер та суспільно корисну особистість (Горбунов)

МОТИВАЦІЯ У ДИТЯЧОМУ СПОРТІ

МОТИВАЦІЯ У ДИТЯЧОМУ СПОРТІ

Будь-якому тренеру за час своєї практичної діяльності неодноразово доводиться стикатися з питаннями мотивації, читайте – бажання, при заняттях дітей спортом.

Часто можна почути такі фрази, як від батьків, так і від дітей “він не хоче більше тренуватися”, “їй перестало подобатися”, “зникло бажання” тощо.

У цій статті я покажу кілька найпоширеніших батьківських помилок, які вбивають мотивацію юного спортсмена.

Перша помилка, якій я присвятив окрему статтю, це амбітність батька (ів), тобто бажання батька та/або матері набагато більше за бажання самої дитини. І вони його пригнічують. У цій ситуації мало хто з дорослих замислюється, що своїми діями і словами насильно (дитина ще не може відстоювати себе) вдиратися в особисті межі і перетворює свою любу дитину на слухняну іграшку, яка виконує бажання дорослих. Ні про яку свободу волі, а тим більше особисту реалізацію, тут не йдеться. Підсумок: виховується слухняний несамостійний раб, який відвідує спортивний зал «з-під палиці» або, що ще гірше, через страх бути відкинутим і позбавленим батьківської любові.

Друга, дуже поширена помилка, випливає із першої. Це всезнаюча мама (можливо і тато, але рідше). В цьому випадку один із батьків  забирає на себе роль тренера, самовільно привласнивши собі право управління, втручається в тренувальний процес і «налаштовує сина перед змаганнями», «самостійно вчить дочку елементам», «роздає поради та робить зауваження», намагається принизити в очах дитини значущість авторитету тренера, коли не згоден з його думкою і робить ще багато шкідливого для становлення спортсмена. Але найголовніша шкода полягає в тому, що такі батьки змінюють ставлення до самого тренера та тренувань на гірший бік. Про яку мотивацію тут можна говорити?

Третя помилка протилежна першій. Повна відсутність інтересу до занять дитини. Особисто я мав випадки, коли батьки через кілька років тренувань неправильно називали вид спорту своєї дитини. Тренувальний процес – це, перш за все процес розвитку і тут не може бути все гладко. Поряд з успіхами, будуть і невдачі. Що в першому, що в другому випадку дитина гостро потребує розуміння та підтримки з боку батьків. Не отримуючи цього, вона втрачає інтерес до свого захоплення і причиною цього є знецінення шляхом байдужості з боку найближчих людей.

Крім батьківських помилок, існують ряд специфічних (спортивних) проблем, що знижують мотивацію спортсмена: виникнення страху, тривала відсутність бажаного результату, непрофесіоналізм тренера та багато іншого, але це вже другорядні моменти порівняно з чільним значенням сім’ї та батьків.

Ключ до постійно зростаючої мотивації дитини, у будь-якому її занятті, лежить у правильному вихованні. Як я писав у минулих статтях, бажання можна і потрібно виховувати. Саме батьки повинні закладати фундамент позитивних якостей, на яких справжній тренер зможе розкрити весь потенціал дитини. Саме батьки повинні усвідомлювати свої дії, слова і поведінку і завжди знаходити золоту середину, що забезпечує гармонійний розвиток своєї дитини.

А якщо ще простіше. Любов та підтримка, ось що має бачити дитина на всьому шляху свого розвитку, незалежно від роду захоплень та кінцевого результату.

P.S. Бажання чи небажання вашої дитини чимось займатися – це пряме відображення вашого виховання.

ЯК НЕ ТРЕБА ВЗАЄМОДІЯТИ З ТРЕНЕРОМ

ЯК НЕ ТРЕБА ВЗАЄМОДІЯТИ З ТРЕНЕРОМ

Багаторічні спостереження дають підставу виділити два перегини, які часто зустрічаються при спілкуванні з тренером. Поряд з тими батьками, які після кожного тренування очікують посекундний звіт про свою дитину та її «успіхи», є й такі, які вважають за краще мінімізувати цей момент і черпають інформацію виключно від дитини. У цій статті увага буде приділена другому способу відносин, оскільки, на мій погляд, він деструктивніший, ніж перший. Безумовно, все суто індивідуально (у кожного своє власне уявлення про те, як це потрібно робити), але я ставлю за мету показати явище.

Думаю, не потрібно бути науковим діячем, щоб усвідомити, що дитина не здатна дати адекватну оцінку ситуації (тренувальному процесу) і в принципі не повинна це робити. Перша помилка, яку часто припускаються такі батьки, це починають за спиною тренера критикувати його дії. Мовляв, не приділяє уваги/не так подивився/не то сказав, або ж в інший бік – дав надто складне завдання/надмірно вимагає/упереджено ставиться та й інше. Буває так, що в процесі підготовки спортсмен, набуваючи бійцівських якостей, починає відхилятися від сімейного укладу і чим більше, тим менше він стає схожим на своїх близьких родичів і тут трапляється друга поширена помилка, коли один із батьків приходить у спортзал і влаштовує скандал. Після чого йде з гордо піднятою головою і навіть не здогадується про те, що своєю поведінкою перекреслив спортивне майбутнє дитині, відбивши бажання у тренера ВКЛАДАТИ душу в такого спортсмена. Дитина може й надалі відвідувати тренування, отримувати увагу, рекомендації з виправлення помилок і навіть певну допомогу, але ВКЛАДАТИСЯ в неї тренер вже не буде. Відкрию маленький секрет для таких батьків. Якщо тренер не буде зацікавлений у спортсмені, то результату ніколи не буде, яким би талановитим не був спортсмен.

Далі ситуація посилюється за таким сценарієм. Оскільки метою скандалу служить повернення до старого сімейного способу виховання (читайте придушення) і грубе неприйняття нових форм якостей характеру, то батьки різними способами починають схиляти тренера саме до цього і всіляко намагаються вплинути на процес розвитку спортсмена. Треба пам’ятати, що справжній професіонал НІКОЛИ не враховуватиме подібні побажання батьків і не дозволить втручатися у свою роботу, з чого випливає наступний факт: пропорційно зростаючому впливу тренера, вплив батьків буде стрімко зменшуватися. Це викликає внутрішню паніку і в хід йде все, що можна придумати, від приниження тренера в очах дитини до фізичної перешкоди розвитку: коли дитину замикають у кімнаті, щоб не йшла на тренування або кидають парасолькою в голову дочки, при зробленому виборі піти в спортзал, замість того, щоб посидіти вдома з мамою.

Я навів кілька конкретних прикладів помилок, які часто зустрічаються з боку батьків при взаємодії з тренером. А їх безліч. І всі вони мають тільки одну явну причину – нерозуміння, що виникає від неповноти інформації про процес, що відбувається. Річ у тому, що спорт висуває низку вимог до спортсмена, ігнорувати які тренер ніяк не може, звідси і всі його дії, які батьки мають чітко розуміти та в ідеалі підтримувати.

Правильна ж взаємодія передбачає систематичне (не обов’язково щодня) спілкування з першоджерелом, тобто із вашим тренером. Особливо коли щось незрозуміло чи не подобається. Справжній професіонал завжди пояснить причину своїх вчинків та перспективи, що йдуть за ними (якщо не може, це не професіонал і можете сміливо помахати йому рукою).

І останнє: заявивши тренеру про своє бажання зробити з дитини чемпіона, бажано завжди пам’ятати, що справжній спортсмен виховується за законами спорту і до цього потрібно бути готовим.

P.S. Аналізуючи причину непрямого збору інформації замість прямого спілкування, зазвичай, з’ясовується дуже цікавий факт таких батьків. Але це вже зовсім інша історія.

РЕАЛІЗАЦІЯ СЕБЕ ТА ЗАДОВОЛЕННЯ

РЕАЛІЗАЦІЯ СЕБЕ ТА ЗАДОВОЛЕННЯ

РЕАЛІЗАЦІЯ СЕБЕ ТА ЗАДОВОЛЕННЯСучасний тренд прожити щасливе життя диктує особливе його розуміння. Я б сказав, сильно перекручене та далеке від істини.

Пропоную вашій увазі власну версію розуміння цієї теми.

Особисто я поділяю життя людини на два умовні етапи – до «дозрівання» і після.

У першому, задоволення від особистісного зростання, інвестиції в себе та задоволення інстинктивних потреб. Так би мовити, здоровий егоїзм, який не завдає шкоди і не руйнує інших людей.

Пізніше задоволення від реалізації духовних потреб. І справжньому служінню своєму народові та людству. Тут вже на перше місце дедалі частіше виходить жертвування, у позитивному сенсі цього терміну. До жертви також треба бути готовим. Непідготовлена людина не здатна пожертвувати навіть краплею своєї енергії чи уваги заради іншого. Вона зациклений на собі. І навіть під тиском. Змусити можна, але це не принесе радості ані тому, хто віддає, ані тому, хто змусив. В ідеалі, жертва має бути усвідомленою та добровільною, без очікування чогось назад. Ось це свідчить про готовність.

На основі цих висновків, дуже умовно можна уявити різні варіанти життів. Найгірший, середній та ідеальний. Насправді ж сценаріїв життя стільки, скільки людей на землі і особисто в кожного, варіантів «долі» безліч, це залежить від щосекундного вибору людини постійно.

Інвестування в себе передбачає комплексний підхід, де розвиток здійснюється за всіма напрямами. Це важкий процес, але він формує успішність життя після дозрівання. Пропалюючи бездумно першу половину життя і не напрацьовуючи внутрішні якості, після «находження» себе доведеться все одно цим займатися, щоб реалізувати своє призначення. А коли тобі далеко за 20, зробити це не так просто, як морально, так і фізично. Доведеться заново будувати своє «особисте» життя, найчастіше, коли вже під боком чоловік чи жінка, і пара живчиків, які ще більше ускладнюють процес.

Ідеальний варіант передбачає цілісність життя як до цього моменту, так і після.

Найгірший сценарій (пропалювання життя) – передбачає зміщення цього етапу на значно пізніший період, а часто цей “період” так і не настає. Людина не розуміє, що з нею відбувається, в якому напрямку “плисти” і що робити, живе помилковим розумінням  твердження “жити сьогоднішнім днем”. І вона думає, що бере від життя все, концентруючи свою увагу лише на одержанні задоволення, навіть не підозрюючи, що до справжнього щастя це не має жодного стосунку.

Трапляються перекоси, коли в першій частині життя людина навпаки багато часу займалася розвитком, не залишаючи часу і не дозволяючи собі задовольняти потреби саме цього етапу. У результаті, дозрівши до зрілого рівня і отримавши всі можливості, вона починає задовольняти потреби надмірно і може завдати своєму життю не меншої шкоди, ніж несвідома людина, яка пропалює життя. Ця людина вже має чітке розуміння своїх дій, отже вона має тягар відповідальності за них, на відміну від людини, яка цього не розуміє.

Мораль цієї байки така: чим раніше людина почне займатися собою свідомо, не забороняючи собі те, що вона хоче підсвідомо і відчуваючи свою особистісну міру, тим більше задоволення вона отримає від життя. При цьому реалізувавшись як особистість і виконавши своє завдання, поставлене їй вище. А отже, проживе більш змістовне та щасливе життя.

ПРИПИНІТЬ КАЛІТИТИ СВОЇХ СИНІВ

ПРИПИНІТЬ КАЛІТИТИ СВОЇХ СИНІВ

Підсумок неправильного виховання такий: син, що подорослішав, не хоче спілкуватися зі своєю матір’ю.

Щоб сталася така ситуація (на жаль, їх зараз багато) треба ще сильно докласти зусилля.

Це результат бездумного виховання і покаліченого дитинства через обмеження волі чи надмірну свободу, через придушення чи обмеження волі, через постійне порушення особистих кордонів, через недозоване почуття любові та гіпертурботу, через надмірне вихваляння неіснуючих якостей з метою заслужити ще більше любові у відповідь, за спробу реалізації через дитину своїх нереалізованих бажань, через абсолютний егоїзм, заснований на страху самотності, через невиховання чоловічих якостей, а виховання зручності, через абсолютну непідготовленість до дорослого та самостійного життя, через спроби знецінити мрії та бажання, а також спроби знецінити почуття власної гідності, через нескінченне почуття провини та ще багато чого.

На жаль, умови сучасного життя диктують тренд ліберального виховання, де потреба прояву чоловічих якостей пропадає з кожним днем. Вседозвільні права, комфорт і захищеність створили умови, за яких сам соціум виконує для жінки роль чоловіка. Виховувати бійця (у всіх сенсах цього слова) та мужика просто неактуально.

Така ситуація дуже пагубно впливає на всі сфери життя як соціуму, так і сильної половини людства. За всіма зручностями, що затьмарили очі сучасних матерів, ніхто не помічає одну важливу істину – чоловічий початок, який стрімко знищується. Виховати біологічну зручну іграшку всупереч призначенню та Божественному задуму не просто великий гріх, з величезною ціною, а надійний спосіб зіпсувати собі життя, а відмова від спілкування, це ще найм’якший підсумок, який чекає на таку матір.

На жаль із дочками ситуація анітрохи не краща.

Виправити подібне становище можна лише щирим покаянням і, нарешті, зайнятися собою та своїм життям по-справжньому.

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 10: Цікавість

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 10: Цікавість

акробатика дніпроЗа словами мудрої жінки з науковим ступенем: «Цікавість – у цьому успіх людини».

Я повністю підтримую такий висновок і можу додати, що це почуття також підлягає правильному вихованню, як і описані раніше.

Ключовим моментом для батьків є не заважати, не гальмувати і не перешкоджати прагненню пізнавати світ, що властиво кожній дитині. З моменту, коли дитина починає говорити і в неї виникає мільйон питань щодня, найстрашніший гріх, це відмахуватися від неї зі словами «відчепись» або «не заважай, я зараз зайнятий (а)». Подібні фрази та поведінка батьків (людей, від яких дитина залежить і з яких бере приклад) вбивають на корені зачатки цікавості у маленької людини. Якими б зайнятими чи втомленими не були батьки, необхідно знайти можливість заповнити цю важливу потребу дитини.

Не секрет, що у житті часто доводиться робити нецікаві речі та виконувати нецікаву роботу. Друге завдання батьків (архіважливе) – це вилізти зі шкіри, але створити умови і так організувати життя своїй дитині, щоб те, що є для неї катуванням та нещастям, було страшним задоволенням. Зробити це не так складно, як здається на перший погляд, але для цього буде потрібна справжня увага та цікавість вже до життя дитини від батьків.

Ось найзагальніші робочі рекомендації з цього приводу. Насамперед треба максимально простими словами (образами) дати розуміння для чого це потрібно. Наприклад, дитина не хоче вчитися (там друзі, ти там дізнаєшся про такі речі, про які не зможеш дізнатися вдома, там спеціальні люди, які вміють зацікавити тощо), не хоче ходити на тренування (там спеціальні люди, які можуть тебе навчити робити сальто, сидіти у шпагаті, бути сильним та допоможуть виграти медаль і стати чемпіоном тощо).

Тут, щоправда, для деяких «всезнаючих» батьків, виникає невелика проблема. Треба, в очах дитини, поставити вчителя чи тренера вище за себе. А значить передати кермо управління власними дітьми в їхні руки і утриматися від спокуси, постійно втручатися в цей процес. Для такого сорту людей це неймовірно важко. Але якщо ви дійсно любите свою дитину і бажаєте їй щастя, то доведеться це зробити.

Заради справедливості, слід зауважити, що адекватні та мудрі батьки саме так і роблять, чим зміцнюють власний авторитет в очах дитини, оскільки забезпечують тим самим справжню турботу про неї, передавши її до рук справжнього професіонала.

У висновку цієї статті та циклу статей на цю тему хочеться написати: якщо самі не можете стати цікавою людиною для своєї дитини (це не обов’язково, але бажано), шукайте таких людей поза сім’єю і намагайтеся зробити так, щоб ваша дитина якнайчастіше контактувала з ними. Абсолютно зрозуміло, що стати успішним, цікавим і прикладом для наслідування у всіх сферах життя не під силу одній людині, і цього не треба прагнути. Але забезпечити оптимальні умови виховання для своєї улюбленої дитини (дітей) під силу кожному.

Чого всім і бажаю!

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 9: Наслідування

ОСНОВИ ПРАВИЛЬНОГО ВИХОВАННЯ. Частина 9: Наслідування

Колись я писав пост про відсутність орієнтирів у нашому суспільстві. Думка була спрямована більше на підлітків, які стоять перед вибором подальшого життєвого шляху, але для дітей молодшого віку ця тема є не менш важливою. Справа в тому, що якщо не зникли, то правильних прикладів для наслідування зараз стало набагато менше, ніж має бути. Різноманітність варіантів за нинішніх часів дуже мізерна, а це найважливіший фактор впливу, оскільки дитина виховується виключно наслідуванням.

У зв’язку з цим батькам необхідно знайти такі приклади в дитинстві дитини і плюс до цього, ще й самим стати подібним прикладом. Щоб хлопчик не тільки відчував гордість за свого тата, а ще й хотів бути схожим на нього.

Необхідно пам’ятати, що поганий приклад заразливий, а щоб виховання було правильним, ставку необхідно робити на красу.

Ось що писав на цю тему відомий на весь світ спортсмен Юрій Власов: «Без відчуття прекрасного життя значною мірою залишається замкненим для людини, відбиваючись у його свідомості вже виключно як убога та примітивна».

А ось слова не менш відомого педагога О.С. Макаренко: «Прагнення до краси, що міцно закладене природою в кожній людині, є найкращим важелем, яким можна повернути людину до культури. Бити на красу, значить, бити безпомилково. Краса – наймогутніший магніт і приваблює не лише гарне обличчя чи постать людини, а й гарний вчинок, гарний спектакль, гарний концерт, вишивка і навіть гарний картонний солдат».

Недарма ми цитуємо висловлювання великих людей, захоплюючись красою їхньої думки, а також красою їхнього творіння. Складно уявити, щоб дитина в глибині душі прагнула прожити своє життя, лежачи на дивані з пляшкою пива перед телевізором, але іноді, у найзапущеніших випадках придушення волі, вона повторює цю потворну долю і буває так, що навіть не хоче нічого міняти. Я вже писав про виховання правильних бажань і приклад виховання неправильного бажання. Так спотворити життя дитині може лише людина, яка втратила свій зв’язок із прекрасним.

Виховання прекрасної людини, на думку найпопулярнішого та найулюбленішого вчителя Василя Сухомлинського виглядає так:

«Справжнє виховання – це виховання культури потреб, духовних запитів, бажань. Виховайте у дитини духовну потребу працювати, потребу вчитися, потребу насолоджуватися мистецтвом, і ви виховаєте прекрасну людину». Або ось: «Важливо викликати хвилювання, переживання, пов’язане із власним добрим вчинком».

Рецепт простий до неподобства: хочеш, щоб твоя дитина гарно розмовляла – сам розмовляй красиво; хочеш, щоб діти не робили поганого – роби більше красивих і правильних вчинків і так далі за списком. Це ж правило застосовується і почуттів та їхнього вираження. Невихованість у прояві як позитивних, так і негативних почуттів, прямо відбивається на поведінці дитини. Завжди пам’ятайте, що у молодшому віці дитина дивиться на батьків 24 на 7. А до 5 років відчуває матір та всі її переживання та сприймає їх як свої. І тут кожен вибирає сам, чим і в якій кількості «годувати» свого коханого малюка.

P.S. Твоє особисте прагнення до краси прямо пропорційно відображатиметься у твоїй дитині!!!

Не тратьте время и деньги, выбирайте HOSTiQ!