Акробатика в жизни человека

ПРО ВСЕУКРАЇНСЬКІ ЗМАГАННЯ У МІСТІ ШОСТКА

ПРО ВСЕУКРАЇНСЬКІ ЗМАГАННЯ У МІСТІ ШОСТКА

Кілька слів хотілося б написати з приводу Всеукраїнських змагань зі стрибків на акробатичній доріжці, що відбулися у місті Шостка.

Не буду довго перераховувати наскільки важливими і необхідними є подібні заходи (особливо в даний час) як для спортсменів, так і для тренерів. З погляду розвитку спорту, відсутність змагань – подібно смерті. А ми всі хочемо жити. Жити у мирі, злагоді та розвиватися. А цей старт дав «ковток повітря» та надію на світле майбутнє.

Всім скептикам хочу передати полум’яний привіт і сказати, що все пройшло успішно, безпечно, за всіма нормами та правилами сьогоднішнього часу, а найголовніше – свято спорту подарувало безліч позитивних емоцій усім присутнім. Що так необхідно саме зараз.

Величезно дякуємо організаторам за теплий прийом та професіоналізм у роботі.

P.S. Дорогу здолає той, хто рухається, адже рух – і є життя!

Всеукраїнські змагання зі стрибків на акробатичній доріжці, Шостка

Всеукраїнські змагання зі стрибків на акробатичній доріжці, Шостка

29.09-01.10.2022 у місті Шостка (Сумська область) відбулися Всеукраїнські змагання зі стрибків на акробатичній доріжці. Виступали спортсмени із шести областей (Сумської, Хмельницької, Вінницької, Львівської, Полтавської, Дніпропетровської).

У результаті змагань Саклаков Дмитро виборов золоту медаль у молодшій віковій групі, серед дівчаток Ярослава Павлова в завзятій боротьбі посіла друге місце. У групі 2008-2009 р.н. срібну медаль здобула Зінов’єва Ганна, яка виступала за програмою майстрів спорту.

Вітаємо всіх наших спортсменів з успішним дебютом та бажаємо подальших перемог! 

 

 

 

Представник міністерства спорту України, Калюжний Ярослав

Представник міністерства спорту України, Калюжний Ярослав

Вчора у нас в гостях був представник міністерства спорту України, провідний тренер зі стрибків на батуті та акробатичній доріжці, майстер спорту та просто хороша людина – Ярослав Калюжний.

«Інспекція» клубу та матеріально-технічної бази пройшла успішно)

 

 

Поворот не туди. Частина 8

Поворот не туди. Частина 8

Класний тренер

Колись я вже писав статтю на тему «Улюблений тренер» і ось знову тренд у силі.  За останні пів року часто чую фразу від батьків про класного тренера, у якого займалися їхні діти та неможливості робити це зараз.  Причин багато, і вони різні.  Після пробного тренування, визначивши ступінь підготовки, а вірніше її повну відсутність, особисто я почав запитувати себе: «а в чому ж класність такого тренера»?  Мої висновки, швидше за все, не сподобаються більшості, особливо тим, хто привів дітей до нас.

Перший момент, в якому часто припускаються помилки як батьки, так і «класні» тренери, це установка «аби дитині подобалось».  Тут треба чітко розділяти, отримувати емоційну радість і тільки чи отримувати радість від набутого вміння.  Від нерозуміння, багато хто робить акцент на першому твердженні, тим самим позбавляючи себе можливості розсудливо мислити та аналізувати.  Підтверджується це тим, що таким батькам ніяк не спадає на думку: «Ось проходила дитина 5 років на тренування і нічого не навчилася».  І це нікого не бентежить.  Ну як можна звинуватити тренера, якого дитина любить і біжить до нього на тренування аби, вкотре, добре провести час?  Скільки до нас приходить таких дітей від інших тренерів з акробатики і не тільки, протренувавшись кілька років, немає жодного розряду, жодних навіть «дворових» змагань за плечима і дитина НІЧОГО не вміє.  Натомість тренер у нас був класний.  Та що там говорити, коли у нас був випадок, на початку змагань тато забрав сина-підлітка прямо з розминки, сказавши: «Я не хочу травмувати психіку дитині».  Нам час прокинутися.  Це відбувається часто-густо (тепличні умови, тепличні люди, теплична психіка не травмована) й у результаті абсолютно безпорадні діти та підлітки, а потім і дорослі люди, не здатні до самостійних рішень та дій.

Як звичайно, ось конкретний приклад.  У Івана Івановича (ім’я змінено) теж кілька років були юрби щасливих дітей, яких ми потім теж кілька років виправляли дуже важко.  Один крутий шоу-балет звернувся за місцем (у ДК) до людини, яка називала себе тренером з акробатики, і були щасливі від захоплення дітей до цього тренера.  Так тривало кілька років.  Але рівень треба тримати і акробатика має цьому сприяти, а на ділі виходило не зовсім так.  І до нас звернулася керівник цього танцювального колективу зі словами: “Я не фахівець в акробатиці, але мені здається, що на колесі у дитини ноги мають бути рівними”.  Ось і весь результат роботи такого «класного тренера».  І такий випадок не єдиний.  Тут буде доречним порівняння з учителем.  Якщо після навчання у вчителя дитина може писати, рахувати, читати тощо, то це і є класний вчитель.  Адже він НАВЧИВ.  Все інше (на мій погляд) – це розваги, анімація та гарне проведення часу і не інакше.

А ще мені подобається фраза “тренер від Бога”.  Результати роботи таких «божественних» тренерів не надто відрізняються від вищеописаних.  Мене завжди в таких випадках цікавить, як може звичайна людина (зазвичай не компетентна) оцінити талант (якщо він навіть присутній), а потім ще й стверджувати про божественне його походження.  Потурати примхам дитини, догоджати очікуванням батьків може і можна віднести до божественних якостей, але це жодного відношення до навчання не має, як і власне божественного прояву.  Насправді це класична позиція пристосуванця.  Така стратегія не життєздатна, зате внаслідок нерозуміння, призводить до емоційного захоплення та вихваляння.  Справжню небезпеку майже ніхто не бачить.  У трикутнику: дитина-батьки-тренер, за такого сценарію все легко пояснюється власним егоїзмом, батьки думають про себе, тренер про себе, а дитина залишається осторонь.  І замість навчання та розвитку свого потенціалу, діти виростатимуть з постійною маскою любові та чесноти на фізіономії, брехливі та хитрі егоїстики, які звикли підробляти на висловленні своїх почуттів та похвальних думок.  Благодатний ґрунт для цього створюється руками самих батьків та тренерів при обговоренні (вірніше вихвалянні) дитини після кожного тренування у його присутності.

І другий момент (на мою думку, найважливіший), навіщо після такого класного тренера приводити дитину до НАС?  Питання для розмірковування для таких батьків…..

P.S.  Класного тренера (справді класного) потрібно ще заслужити!

Оновлення інвентарю

Оновлення інвентарю

Ті, хто хочуть – шукають можливості; ті, хто не хочуть – виправдання!

Незважаючи на цей дуже важкий час, ми знайшли можливість оновити інвентар та придбали нові гімнастичні мати для акробатичної доріжки.

Бажаємо нашим вихованцям покращувати свої результати та розвиватися далі!

Поворот не туда (часть 6)

Поворот не туда (часть 6)

Культура общения или предназначение конфликта
Сразу хочу отметить, что задача этой статьи осветить одну из многочисленных проблем нашего социума по вопросу межличностных отношений. Здесь представлены исключительно мои мысли и наблюдения, взятые из жизни нашего клуба. Я глубоко убежден, что не имею права молчать, и надеюсь, что найдутся люди, для которых мои слова окажутся полезными.
Мы живем в мире произвола, что часто путают со свободой. Вседозволенность и невоспитанность процветают. Люди низкого развития (как бы это грубо не звучало) больше всего склонны проявлять наглость и бестактность в общении с тренером. Вероятно, что имеющийся букет комплексов, провоцирует защитную реакцию, которая в свою очередь исходит от присутствующего внутри страха. Проявляется это чаще всего в агрессивном неприятии мнения тренера относительно ребенка и его неудач. Это мнение свойственно профессионалам, способным выявить проблемы и с ними работать. Дилетанты же наоборот склонны захваливать ребенка, не замечая реальной ситуации или оказываются неспособными сказать правду в глаза, чем создают приятную иллюзию, уводящую далеко от истины. Услышав же истинную ситуацию, сразу становятся видны изъяны «домашнего» воспитания, а этого некоторые родители предпочитают упорно не замечать, даже от того человека, который занимается воспитанием их ребенка и что еще хуже, выносит на обсуждение, пусть даже с глазу на глаз. Но кричать на весь мир о «недочетах» тренера таким людям не составляет никакого труда, обвиняя во всем подряд именно того человека, который исправляет их ошибки. Есть хорошая поговорка: «с воспитанным ребенком тренер занимается спортом, с невоспитанным – воспитанием». И это вместо того, чтобы понять, принять и помогать тренеру в его работе. Другими словами уважать личность тренера, его опыт и профессионализм, а также его проделанную работу. Я не говорю, что родители обязаны любить тренера, но проявлять уважение к его труду и словам, направленных на развитие ребенка, как мне кажется, вполне логично. Но часто происходит нелогично, когда дилетанта, восхваляющего ребенка и хитро ублажающего родительские ожидания, слушают с упоением, а профессионала, говорящего неудобную правду агрессивно отвергают.
Дело в том, что в спорте особенно ярко проявляются ошибки в воспитании и увидеть это профессиональному тренеру не составляет никакого труда. Один из ярких факторов – это отсутствие серьезного результата. Воспитание спортивного характера в спорте преследует только одну единственную цель. Это достижение конкретного результата на соревнованиях. Если результат не достигнут, значит есть ошибки в подготовке и скорее всего в психологической. Я рассматриваю спорт в истинном понимании и не имею ввиду физкультуру, фитнес и прочие модные направления, абсолютно никакого к спорту отношения не имеющих.
Так вот, категория таких людей, высказывая «свое мнение» вообще не заботится, как они выглядят в наших глазах, зато очень требуют чтобы в их глазах мы соответствовали их ожиданиям. А самое удивительное, что подобные личности очень острословны в комментариях, чего не скажешь о живом общении. Но принцип у всех одинаков. Я буду кусать, а вы не сопротивляйтесь. И не дай Бог, ответить, да еще не так «как надо». Моментально обрушится шквал обвинений в хамстве, некультурности, психических отклонениях и прочей требухи. И к этим обвинениям ты также должен проявлять лояльность, дабы не оскорблять ту личность, которая оскорбляет тебя. Вот основная суть взаимодействия недовольного родителя с тренером. Хорошая новость в том, что таких ситуаций меньшинство, но они есть и, на мой взгляд, требуют исправления. Позволю себе скромный вывод. В конфликте лично я не вижу ничего плохого (конфликт – это инструмент для поиска истины), но при правильном его применении. Что значит правильно конфликтовать: это иметь точку зрения, ее отстаивать, критиковать точку зрения собеседника, но не оскорбляя его и не воюя с ним. А вот этого у нас не умеют. У нас считают, что если ты конфликтуешь, то обязательно должен там его добить, растоптать и ошибочно полагают, что задача тренера такая же. Но это большая ошибка, потому что задача тренера помочь спортсмену в реализации его потенциала и семья спортсмена должна как минимум не мешать этой задаче, а лучше помогать и быть единомышленниками с тренером. А пройти тернистый путь спортсмена без ошибок и поражений еще не удавалось никому.
Поворот не туда (часть 5)

Поворот не туда (часть 5)

Возможно, кто-то скажет, что эти статьи «не на часі», но жизнь нельзя поставить на паузу даже во время войны, дети растут, развиваются, занимаются спортом, готовятся к соревнованиям, а значит и современные проблемы воспитания никуда не исчезли.
СТРАХ НЕУДАЧИ. Начать эту статью я хочу с цитаты известного американского спортивного психолога Роберта Сингера: «Мотивация, душевный подъем, отношения и установки, уровень притязаний, потребность в достижении и т.д. представляют собой важнейшие компоненты психологии соревнования, являются неотъемлемой частью психологии спорта». Остановить внимание я предлагаю на потребности в достижении, которую практически уничтожили современные технологии влияния на ребенка. Безусловно, все перечисленное требует особого рассмотрения, но остановимся именно на этой потребности, а вернее на ее отсутствии и попытаемся выяснить, в чем же дело.
Итак, ситуации беру исключительно из практики нашего клуба, но сразу отмечу, что подобные явления сплошь и рядом встречаются и в других спортивных школах Украины. К моему удивлению, достаточно много родителей, когда время подходит к соревнованиям, начинают, извините за выражение, давать заднюю и что еще хуже, своим примером учат детей поступать также. В этот момент (в подавляющем большинстве случаев, неосознанно) происходит воспитание отрицательных качеств. При детальном изучении этого явления, пришел к логичным для себя выводам, что происходит это по причине возникающего страха потерпеть неудачу. Да еще на публике. К сожалению, этот страх бывает настолько велик, что перечеркивает проделанную совместную работу тренера и спортсмена в течение длительного времени. Вот если есть гарантия первого места на соревнованиях или выполнения разряда, тогда мы согласны, говорят такие родители. Если нет, то нет смысла выступать. Представляете? Нет смысла. Ходить на тренировки месяцами есть смысл, а выступить на соревнованиях – нет. Вот это логика. Каких только фраз не услышишь в оправдание этому страху: «мы решили, что он не готов», «он сказал, что у него ничего не получается на тренировках», «он слишком маленький», «зачем выступать по одному и тому же разряду еще раз» и многое другое. То есть с детства дается установка ребенку только на победу, только на удачный исход событий. А если нет? Такие моменты, «заботливые» родители моментально убирают из жизни своего любимого чада. Зачем ему этот стресс? Зачем насиловать его нервную систему? С такими словами гипер-заботливый папа забрал с разминки на соревнованиях сына подростка, у которого не все получалось перед выступлением.
 

Читать далее…

Не тратьте время и деньги, выбирайте HOSTiQ!