Акробатика в жизни человека
Вчора у нас в гостях був представник міністерства спорту України, провідний тренер зі стрибків на батуті та акробатичній доріжці, майстер спорту та просто хороша людина – Ярослав Калюжний.
«Інспекція» клубу та матеріально-технічної бази пройшла успішно)
Колись я вже писав статтю на тему «Улюблений тренер» і ось знову тренд у силі. За останні пів року часто чую фразу від батьків про класного тренера, у якого займалися їхні діти та неможливості робити це зараз. Причин багато, і вони різні. Після пробного тренування, визначивши ступінь підготовки, а вірніше її повну відсутність, особисто я почав запитувати себе: «а в чому ж класність такого тренера»? Мої висновки, швидше за все, не сподобаються більшості, особливо тим, хто привів дітей до нас.
Перший момент, в якому часто припускаються помилки як батьки, так і «класні» тренери, це установка «аби дитині подобалось». Тут треба чітко розділяти, отримувати емоційну радість і тільки чи отримувати радість від набутого вміння. Від нерозуміння, багато хто робить акцент на першому твердженні, тим самим позбавляючи себе можливості розсудливо мислити та аналізувати. Підтверджується це тим, що таким батькам ніяк не спадає на думку: «Ось проходила дитина 5 років на тренування і нічого не навчилася». І це нікого не бентежить. Ну як можна звинуватити тренера, якого дитина любить і біжить до нього на тренування аби, вкотре, добре провести час? Скільки до нас приходить таких дітей від інших тренерів з акробатики і не тільки, протренувавшись кілька років, немає жодного розряду, жодних навіть «дворових» змагань за плечима і дитина НІЧОГО не вміє. Натомість тренер у нас був класний. Та що там говорити, коли у нас був випадок, на початку змагань тато забрав сина-підлітка прямо з розминки, сказавши: «Я не хочу травмувати психіку дитині». Нам час прокинутися. Це відбувається часто-густо (тепличні умови, тепличні люди, теплична психіка не травмована) й у результаті абсолютно безпорадні діти та підлітки, а потім і дорослі люди, не здатні до самостійних рішень та дій.
Як звичайно, ось конкретний приклад. У Івана Івановича (ім’я змінено) теж кілька років були юрби щасливих дітей, яких ми потім теж кілька років виправляли дуже важко. Один крутий шоу-балет звернувся за місцем (у ДК) до людини, яка називала себе тренером з акробатики, і були щасливі від захоплення дітей до цього тренера. Так тривало кілька років. Але рівень треба тримати і акробатика має цьому сприяти, а на ділі виходило не зовсім так. І до нас звернулася керівник цього танцювального колективу зі словами: “Я не фахівець в акробатиці, але мені здається, що на колесі у дитини ноги мають бути рівними”. Ось і весь результат роботи такого «класного тренера». І такий випадок не єдиний. Тут буде доречним порівняння з учителем. Якщо після навчання у вчителя дитина може писати, рахувати, читати тощо, то це і є класний вчитель. Адже він НАВЧИВ. Все інше (на мій погляд) – це розваги, анімація та гарне проведення часу і не інакше.
А ще мені подобається фраза “тренер від Бога”. Результати роботи таких «божественних» тренерів не надто відрізняються від вищеописаних. Мене завжди в таких випадках цікавить, як може звичайна людина (зазвичай не компетентна) оцінити талант (якщо він навіть присутній), а потім ще й стверджувати про божественне його походження. Потурати примхам дитини, догоджати очікуванням батьків може і можна віднести до божественних якостей, але це жодного відношення до навчання не має, як і власне божественного прояву. Насправді це класична позиція пристосуванця. Така стратегія не життєздатна, зате внаслідок нерозуміння, призводить до емоційного захоплення та вихваляння. Справжню небезпеку майже ніхто не бачить. У трикутнику: дитина-батьки-тренер, за такого сценарію все легко пояснюється власним егоїзмом, батьки думають про себе, тренер про себе, а дитина залишається осторонь. І замість навчання та розвитку свого потенціалу, діти виростатимуть з постійною маскою любові та чесноти на фізіономії, брехливі та хитрі егоїстики, які звикли підробляти на висловленні своїх почуттів та похвальних думок. Благодатний ґрунт для цього створюється руками самих батьків та тренерів при обговоренні (вірніше вихвалянні) дитини після кожного тренування у його присутності.
І другий момент (на мою думку, найважливіший), навіщо після такого класного тренера приводити дитину до НАС? Питання для розмірковування для таких батьків…..
P.S. Класного тренера (справді класного) потрібно ще заслужити!
Сьогодні отримали вдячність за волонтерську діяльність від ректора ПДАБА – Миколи Савицького
Акробатика у літньому таборі ПДАБА. Знайомимо дітей з нашим гарним видом спорту.
Ті, хто хочуть – шукають можливості; ті, хто не хочуть – виправдання!
Незважаючи на цей дуже важкий час, ми знайшли можливість оновити інвентар та придбали нові гімнастичні мати для акробатичної доріжки.
Бажаємо нашим вихованцям покращувати свої результати та розвиватися далі!
Культура общения или предназначение конфликта
Возможно, кто-то скажет, что эти статьи «не на часі», но жизнь нельзя поставить на паузу даже во время войны, дети растут, развиваются, занимаются спортом, готовятся к соревнованиям, а значит и современные проблемы воспитания никуда не исчезли.
В темной душе преступника или пакостника всегда находился тот светлый уголок, оазис, благодаря которому самый последний человек оставался все же человеком.
