Я МАТИ, Я КРАЩЕ ЗНАЮ СВОЮ ДИТИНУ

от | 05 Июл, 2024 | Виховання та розвиток особистості

Не відкрию вам секрету, якщо напишу, що тренер є другим батьком для дитини.

У цій статті йтиметься про знання про дитину, як з боку батьків, так і з боку тренера. У нашій багаторічній роботі з дітьми нам часто доводиться чути фразу «я мати, я краще знаю свою дитину». До речі, від батьків чоловічої статі такої фрази ми ніколи не чуємо.  Це так, на поміркувати.

Повертаючись до теми, у мене виник інтерес і бажання розібратися, а хто ж справді знає краще дитину – батьки чи тренер?

Сім’я за фактом свого існування дає безмежні можливості для вивчення дитини і цим залишає тренера далеко позаду. Оскільки перед приходом у спорт у батьків є кілька років на виховання дитини та формування її особи. Але на превеликий жаль, з особистих спостережень, скажу, що переважна більшість молодих батьків не займаються вивченням, вихованням та формуванням своєї дитини. І на підтвердження цього наведу соціальне опитування однієї матусі із запитанням: «Ким ви бачите свою дитину в майбутньому?». Відповіді такі: нехай сам вирішує, головне, щоб хорошою людиною був; щасливою людиною; ми про це не думаємо й надалі в тому самому ключі. Ще педагог Макаренко писав: «Виховання, як і будь-яка інша справа, повинна мати мету, інакше матимете випадковий результат, який вам не сподобається». Ось і маємо те, що маємо. Але це найважливіше, що потрібно зробити – визначитись з метою і лише потім реалізовувати намічений план. Але перш, ніж визначитися з метою, потрібно зрозуміти хто перед вами, потрібно познайомитися зі своєю дитиною. Потрібно любити свою дитину (але любити істинно) – це означає придивлятися до неї, зрозуміти яка вона і що їй потрібно. Це і є та увага, якої так не вистачає сучасним дітям і звідси виникають усі подальші біди. А насправді все дуже просто. По очах видно, треба просто вдивлятися.

Навіть при поверхневому аналізі видно, що, отримавши величезну можливість у вивченні своєї власної дитини, багато батьків просто ігнорують цей факт і найчастіше не знають своїх дітей. Чому так відбувається – це тема окремої статті. А ми перейдемо до тренера та його професії.

Спорт диктує свої правила гри і щоб досягти тут успіху, потрібно не просто знати їх, а й правильно застосовувати, а відбувається це шляхом реалізації потенціалу та вміння перетворити накопичений досвід у результат на змаганнях. Саме здобутки вихованців визначають успіх тренера. Тому основним об’єктом дослідження, вивчення та роботи для тренера є його спортсмен. Тут вже немає тієї свободи вибору, як у сім’ї, тут існують умови, ігноруючи які виховати чемпіона не вийде ніколи.

Тому з першої хвилини увага тренера прикута до спортсмена і починається тривала та кропітка, часто невдячна, робота з реалізації дитини у цьому виді діяльності.

Першою та найголовнішою умовою групового тренування є забезпечення індивідуального підходу до спортсмена. До речі, багато батьків, з піною біля рота вимагають саме цього щодо їхнього улюбленого чада. Ну, давайте розбиратися в цьому питанні.

Індивідуальний підхід передбачає знання індивідуальних особливостей особистості кожного спортсмена. А тепер, увага, питання. На якій підставі батьки вимагають індивідуального підходу, якщо (як з’ясувалося вище і далі я це доведу) самі не мають необхідних знань? Чи не пахне тут перекладенням відповідальності на тренера своїх помилок у вихованні? І це відбувається на початку багаторічного шляху спортсмена. На мою думку, це вже неправильна ситуація, але це наша реальність.

Йдемо далі. Рекомендується складати психологічну характеристику чи психологічну карту кожного спортсмена. Один із основних розділів карти – це типологічні особливості (особливості нервової системи). Чи багато батьків знають особливості нервової системи своєї дитини? Сюди входять такі прояви її властивостей: сила-слабкість, врівноваженість-неврівноваженість, рухливість-інертність. Кожна властивість має власну характеристику.

Не менш важливим є характерологічний розділ, який ділиться на три напрями: моральні риси особистості, вольові риси особистості, емоційні прояви. Які своєю чергою також мають ряд показників, якими проводиться оцінка.

На жаль, обсяг статті не дозволяє глибше розглянути цю тему, але цієї інформації достатньо для того, щоб зробити висновки.

Правильність складання психологічної карти залежить від однієї важливої ​​якості тренера (якого позбавлені багато батьків) – педагогічного спостереження. Читаємо – проявлену увагу до спортсмена. Тому, порівняно з деякими сім’ями, діти у спортзалі «купаються» в увазі тренера, навіть якщо їм так не здається. І відбувається так не тому що тренер такий велелюбний, а тому що це необхідність досягнення професіоналізму у своїй справі.

Думаю, що справедливо буде у відповідь на вимогу про індивідуальний підхід – надання тренеру від батьків подібної картки (хоч би з описом цих двох пунктів) на свою дитину.

Підводячи підсумок, мені б хотілося, щоб молоді мами якомога менше використовувати фразу «Я краще знаю свою дитину, тому робіть так», особливо перед компетентними професіоналами, і все-таки прислухалися до їхньої думки, якою б неприємною не була правда.

P.S. Ця стаття присвячена справжнім тренерам, професіоналам своєї справи та педагогам від Бога. У жодному разі не плутайте з самозванцями, які називають себе ТРЕНЕРАМИ і вливають у ваші вуха тонни солодких промов.

Всім добра!