от Дмитрий Гак | Авг 17, 2022 | Тільки для людей, які думають
Ця проблема (а це проблема) має дві складові:
⠀
Перша, проекція на дитину своїх очікувань, що виникають внаслідок власних нереалізованих
бажань та нездійсненних мрій. Приклад: тато, колишній
спортсмен (не зовсім вдалий), спить і бачить свого сина заслуженим майстром спорту, хоча у сина не виявляється жодних якостей, які мають бути присутніми для досягнення цих амбітних цілей.
⠀
Друга, що плавно випливає з першої – грубе втручання у Божественні задуми. Кожній людині при народженні дається свій унікальний життєвий шлях, своє призначення і часто воно не збігається з уявленнями
батьків.
⠀
А зараз плавно повертаємось з небес на землю і уважно дивимося до чого це все приводить. Як завжди наводжу лише перевірені факти та конкретні приклади (ніякої води).
⠀
Статистика наступна: приблизно в 90% випадків амбітність батьків по відношенню до своїх дітей провальна за своєю природою. Чи то бажання бачити свою дитину успішним спортсменом, зіркою цирку, чи генієм іншої сфери діяльності. Проблема ця має своє коріння і свою природу, але це не тема сьогоднішнього посту. Можу лише «закинути» думку, що всі проблеми родом із дитинства. Провальність забезпечується ще й технічними моментами. Зазвичай такі амбітні батьки бажають щоб минулі нездійсненні мрії реалізувала їхня дитина та тренер, але самі в цьому участі брати не бажають, а якщо й бажають, то відбувається це тим самим методом грубого втручання в процес, на кшталт «я краще знаю, як повинно бути». Тобто власноруч добивають і без того мертвонароджену ідею. З подібним явищем особисто я стикався неодноразово. У фінальній розмові з таким спортсменом/спортсменкою, з’ясовується, що спорт – це не їхній шлях і навіть не їхній вибір, а просто страх перед батьком (зазвичай одним, за згодою та підтримкою другого) та його амбітними планами на життя і долю дитини. А справжнє призначення людини лежить далеко поза межами спортзалу.
⠀
У плані спорту, у мене виникає глибоке занепокоєння від маніакальної впевненості таких амбітних батьків у спортивній талановитості їхньої дитини, приписуючи їм неіснуючі
якості. Коли заявляють, що він дуже здібний та талановитий, а насправді все закінчується повною нездатністю стрибнути вгору та одночасно махнути туди ж руками. Простими словами, повна розбовтаність та неузгодженість рухів (розкоординація). А вишнею на торт можу представити вашій увазі недавній випадок, коли до нас привели гіпереластичного підлітка, підготовленого фізично в іншому
виді спорту (спеціально не називатиму спорт, бо справа не в спорті, а неадекватній оцінці дорослих) з амбіціями стати зіркою в акробатиці. Так от цей хлопець не зміг нахилитися вперед і дістати руками свої шкарпетки (складка ноги разом), що характерно для дорослої людини, яка ніколи спортом не займалася (і то не завжди, впевнений знайдуться винятки), але ніяк не для гіпереластичного юнака. За
шпагат я навіть розповідати не буду. А після 30 звичайних присідань, він мало не знепритомнів, чим викликав у тренера чергове збентеження і завдання стало нетривіальним, щоб він фізично дожив до кінця тренування (я це цілком серйозно пишу, оскільки тренер злякався не на жарт).
⠀
Моя порада дуже проста. Перше і найважливіше у
вихованні дитини, з ранніх років спробувати виявити її природні нахили і далі їх розвивати, тим самим формуючи та зміцнюючи у дитини її власні
амбіції, але вже на її шляху. Для цього потрібно лише подивитися на дитину, як на майбутню особистість зі своєю свободою волі і правом вибору, а не як на свою довічну власність у вигляді зручної біологічної іграшки.
от Дмитрий Гак | Авг 12, 2022 | Акробатика у житті людини
Вчора у нас в гостях був представник міністерства спорту України, провідний тренер зі стрибків на батуті та акробатичній доріжці, майстер спорту та просто хороша людина – Ярослав Калюжний.
«Інспекція» клубу та матеріально-технічної бази пройшла успішно)
от Дмитрий Гак | Авг 7, 2022 | Акробатика у житті людини, Тільки для людей, які думають
Класний тренер
Колись я вже писав статтю на тему «Улюблений тренер» і ось знову тренд у силі. За останні пів року часто чую фразу від батьків про класного тренера, у якого займалися їхні діти та неможливості робити це зараз. Причин багато, і вони різні. Після пробного тренування, визначивши ступінь підготовки, а вірніше її повну відсутність, особисто я почав запитувати себе: «а в чому ж класність такого тренера»? Мої висновки, швидше за все, не сподобаються більшості, особливо тим, хто привів дітей до нас.
Перший момент, в якому часто припускаються помилки як батьки, так і «класні» тренери, це установка «аби дитині подобалось». Тут треба чітко розділяти, отримувати емоційну радість і тільки чи отримувати радість від набутого вміння. Від нерозуміння, багато хто робить акцент на першому твердженні, тим самим позбавляючи себе можливості розсудливо мислити та аналізувати. Підтверджується це тим, що таким батькам ніяк не спадає на думку: «Ось проходила дитина 5 років на тренування і нічого не навчилася». І це нікого не бентежить. Ну як можна звинуватити тренера, якого дитина любить і біжить до нього на тренування аби, вкотре, добре провести час? Скільки до нас приходить таких дітей від інших тренерів з акробатики і не тільки, протренувавшись кілька років, немає жодного розряду, жодних навіть «дворових» змагань за плечима і дитина НІЧОГО не вміє. Натомість тренер у нас був класний. Та що там говорити, коли у нас був випадок, на початку змагань тато забрав сина-підлітка прямо з розминки, сказавши: «Я не хочу травмувати психіку дитині». Нам час прокинутися. Це відбувається часто-густо (тепличні умови, тепличні люди, теплична психіка не травмована) й у результаті абсолютно безпорадні діти та підлітки, а потім і дорослі люди, не здатні до самостійних рішень та дій.
Як звичайно, ось конкретний приклад. У Івана Івановича (ім’я змінено) теж кілька років були юрби щасливих дітей, яких ми потім теж кілька років виправляли дуже важко. Один крутий шоу-балет звернувся за місцем (у ДК) до людини, яка називала себе тренером з акробатики, і були щасливі від захоплення дітей до цього тренера. Так тривало кілька років. Але рівень треба тримати і акробатика має цьому сприяти, а на ділі виходило не зовсім так. І до нас звернулася керівник цього танцювального колективу зі словами: “Я не фахівець в акробатиці, але мені здається, що на колесі у дитини ноги мають бути рівними”. Ось і весь результат роботи такого «класного тренера». І такий випадок не єдиний. Тут буде доречним порівняння з учителем. Якщо після навчання у вчителя дитина може писати, рахувати, читати тощо, то це і є класний вчитель. Адже він НАВЧИВ. Все інше (на мій погляд) – це розваги, анімація та гарне проведення часу і не інакше.
А ще мені подобається фраза “тренер від Бога”. Результати роботи таких «божественних» тренерів не надто відрізняються від вищеописаних. Мене завжди в таких випадках цікавить, як може звичайна людина (зазвичай не компетентна) оцінити талант (якщо він навіть присутній), а потім ще й стверджувати про божественне його походження. Потурати примхам дитини, догоджати очікуванням батьків може і можна віднести до божественних якостей, але це жодного відношення до навчання не має, як і власне божественного прояву. Насправді це класична позиція пристосуванця. Така стратегія не життєздатна, зате внаслідок нерозуміння, призводить до емоційного захоплення та вихваляння. Справжню небезпеку майже ніхто не бачить. У трикутнику: дитина-батьки-тренер, за такого сценарію все легко пояснюється власним егоїзмом, батьки думають про себе, тренер про себе, а дитина залишається осторонь. І замість навчання та розвитку свого потенціалу, діти виростатимуть з постійною маскою любові та чесноти на фізіономії, брехливі та хитрі егоїстики, які звикли підробляти на висловленні своїх почуттів та похвальних думок. Благодатний ґрунт для цього створюється руками самих батьків та тренерів при обговоренні (вірніше вихвалянні) дитини після кожного тренування у його присутності.
І другий момент (на мою думку, найважливіший), навіщо після такого класного тренера приводити дитину до НАС? Питання для розмірковування для таких батьків…..
P.S. Класного тренера (справді класного) потрібно ще заслужити!
от Дмитрий Гак | Июл 29, 2022 | Акробатика у житті людини
Сьогодні отримали вдячність за волонтерську діяльність від ректора ПДАБА – Миколи Савицького
от Дмитрий Гак | Июл 27, 2022 | АКРОБАТИКА - це...
Хочемо висловити ВЕЛИЧЕЗНУ подяку провідному тренеру України, представнику міністерства спорту －Калюжному Ярославу за допомогу у придбанні професійної зони приземлення для ПМБ.
Вперше у Дніпрі з’явилися всі умови не лише для розвитку цього гарного виду спорту, а й для проведення змагань усіх рівнів, зокрема і міжнародних.
Чекаємо на закінчення цієї проклятої війни і нашої перемоги, щоб по-справжньому насолодитися видовищністю стрибків на подвійному міні-батуті!
