Поворот не туди. Частина 8

Поворот не туди. Частина 8

Класний тренер

Колись я вже писав статтю на тему «Улюблений тренер» і ось знову тренд у силі.  За останні пів року часто чую фразу від батьків про класного тренера, у якого займалися їхні діти та неможливості робити це зараз.  Причин багато, і вони різні.  Після пробного тренування, визначивши ступінь підготовки, а вірніше її повну відсутність, особисто я почав запитувати себе: «а в чому ж класність такого тренера»?  Мої висновки, швидше за все, не сподобаються більшості, особливо тим, хто привів дітей до нас.

Перший момент, в якому часто припускаються помилки як батьки, так і «класні» тренери, це установка «аби дитині подобалось».  Тут треба чітко розділяти, отримувати емоційну радість і тільки чи отримувати радість від набутого вміння.  Від нерозуміння, багато хто робить акцент на першому твердженні, тим самим позбавляючи себе можливості розсудливо мислити та аналізувати.  Підтверджується це тим, що таким батькам ніяк не спадає на думку: «Ось проходила дитина 5 років на тренування і нічого не навчилася».  І це нікого не бентежить.  Ну як можна звинуватити тренера, якого дитина любить і біжить до нього на тренування аби, вкотре, добре провести час?  Скільки до нас приходить таких дітей від інших тренерів з акробатики і не тільки, протренувавшись кілька років, немає жодного розряду, жодних навіть «дворових» змагань за плечима і дитина НІЧОГО не вміє.  Натомість тренер у нас був класний.  Та що там говорити, коли у нас був випадок, на початку змагань тато забрав сина-підлітка прямо з розминки, сказавши: «Я не хочу травмувати психіку дитині».  Нам час прокинутися.  Це відбувається часто-густо (тепличні умови, тепличні люди, теплична психіка не травмована) й у результаті абсолютно безпорадні діти та підлітки, а потім і дорослі люди, не здатні до самостійних рішень та дій.

Як звичайно, ось конкретний приклад.  У Івана Івановича (ім’я змінено) теж кілька років були юрби щасливих дітей, яких ми потім теж кілька років виправляли дуже важко.  Один крутий шоу-балет звернувся за місцем (у ДК) до людини, яка називала себе тренером з акробатики, і були щасливі від захоплення дітей до цього тренера.  Так тривало кілька років.  Але рівень треба тримати і акробатика має цьому сприяти, а на ділі виходило не зовсім так.  І до нас звернулася керівник цього танцювального колективу зі словами: “Я не фахівець в акробатиці, але мені здається, що на колесі у дитини ноги мають бути рівними”.  Ось і весь результат роботи такого «класного тренера».  І такий випадок не єдиний.  Тут буде доречним порівняння з учителем.  Якщо після навчання у вчителя дитина може писати, рахувати, читати тощо, то це і є класний вчитель.  Адже він НАВЧИВ.  Все інше (на мій погляд) – це розваги, анімація та гарне проведення часу і не інакше.

А ще мені подобається фраза “тренер від Бога”.  Результати роботи таких «божественних» тренерів не надто відрізняються від вищеописаних.  Мене завжди в таких випадках цікавить, як може звичайна людина (зазвичай не компетентна) оцінити талант (якщо він навіть присутній), а потім ще й стверджувати про божественне його походження.  Потурати примхам дитини, догоджати очікуванням батьків може і можна віднести до божественних якостей, але це жодного відношення до навчання не має, як і власне божественного прояву.  Насправді це класична позиція пристосуванця.  Така стратегія не життєздатна, зате внаслідок нерозуміння, призводить до емоційного захоплення та вихваляння.  Справжню небезпеку майже ніхто не бачить.  У трикутнику: дитина-батьки-тренер, за такого сценарію все легко пояснюється власним егоїзмом, батьки думають про себе, тренер про себе, а дитина залишається осторонь.  І замість навчання та розвитку свого потенціалу, діти виростатимуть з постійною маскою любові та чесноти на фізіономії, брехливі та хитрі егоїстики, які звикли підробляти на висловленні своїх почуттів та похвальних думок.  Благодатний ґрунт для цього створюється руками самих батьків та тренерів при обговоренні (вірніше вихвалянні) дитини після кожного тренування у його присутності.

І другий момент (на мою думку, найважливіший), навіщо після такого класного тренера приводити дитину до НАС?  Питання для розмірковування для таких батьків…..

P.S.  Класного тренера (справді класного) потрібно ще заслужити!

Зона приземлення для ПМБ

Зона приземлення для ПМБ

Хочемо висловити ВЕЛИЧЕЗНУ подяку провідному тренеру України, представнику міністерства спорту -Калюжному Ярославу за допомогу у придбанні професійної зони приземлення для ПМБ.

Вперше у Дніпрі з’явилися всі умови не лише для розвитку цього гарного виду спорту, а й для проведення змагань усіх рівнів, зокрема і міжнародних.

Чекаємо на закінчення цієї проклятої війни і нашої перемоги, щоб по-справжньому насолодитися видовищністю стрибків на подвійному міні-батуті!

 

Зона приземлення для ПМБ

Поворот не туда (часть 4)

Поворот не туда (часть 4)

Деградация обществаЭта статья посвящена жизненно важному понятию – жертвы. Кстати, достичь результата в спорте, не жертвуя ничем, просто невозможно. На заметку тем родителям и их детям, желающим совмещать зону комфорта и спорт. В настоящее время это понятие сильно изменилось и немало людей его ошибочно воспринимают. Изменить расписание тренировок уже воспринимается как жертва. При этом все хотят результат. Если в приоритете жить удобно это одно, но достигать результата так не получится. А нужно всего лишь немного напряжения, чтобы организовать свою жизнь и создать необходимые условия для развития. В принципе это и не удивительно в современной среде беспомощности. Если среди мужчин уже почти не осталось мужчин, то о подростках вообще и говорить не приходится. Мы вырастили поколение нытиков. Плаксивая молодежь напрочь утратила способность к выживанию. Мне даже страшно представить, если доморощенного 18 летнего юношу отправить на улицу, да еще и в другом городе. Трагедия. А все потому что первые 10 лет жизни он живет в планшете и ему все разрешают, предоставляя право выбора, в 12 лет ему папа шнурки завязывает, а в 13 лет, собираясь в тренажерный зал, он забывает взять деньги за абонемент, но зато не забывает накрасить ногти. Дальше сами догадайтесь…. Сейчас многие девушки в подростковом возрасте даже подмести пол не могут, живут в гадюшнике, а мысль о приготовлении пищи, как страшный сон, мешает испытывать счастье и приводит к внутреннему дискомфорту. А все потому что с раннего детства маме не нравилась неуклюжая помощь дочери и приводила к нервному перенапряжению и она все делала сама и до сих пор делает (так быстрее и спокойней), заботясь, в первую очередь, о своем комфорте, а не о будущем ребенка.
Это нытье и ущербность просочились и в спорт. Молодые люди, приходящие работать в эту сферу, при столкновении с элементарным напряжением, приходят в состояние морального упадка и физического бессилия. И это бывшие спортсмены. Что уж говорить про обычных людей. Интересен тот факт, что подобную «жертву» человек низкого качества восхваляет и преподносит так, будто он совершил подвиг. При этом настойчиво ожидает от окружающих понимания, сочувствия и признания, тем самым ложно пытается самоутвердиться и создать большую значимость этого пустякового действия. И самое удивительное (и противное лично для меня), что в обществе себе подобных это срабатывает. Большинство сочувствует и прощает даже грубейшие ошибки по отношению к собственным детям, когда должна быть обратная реакция.
Вот некоторые примеры подобных «подвигов»: приехать на работу в маршрутке летом, когда очень жарко; приехать на трамвае на работу зимой в мороз; приехать на работу, когда очень хочется спать и нет сил, что аж плакать хочется; написать под диктовку программу тренировок на месяц (палец болит у мужчины); зашить порванный мат; выйти на подработку и заработать себе денег в выходной день; подменить заболевшего тренера и т.д. И это про взрослых людей, которые пытались работать тренерами. Ну как поколение??? Много таких «подвигов» я могу привести от родителей и даже от «спортсменов». При этом все хором вначале громко заявляли о намерении достичь результата в спорте. Анализируя подобную ситуацию, прихожу к выводу, всему виной, огромная внутренняя лень и большой страх даже малейших изменений в жизни и человек выбирает для себя плохой, но до боли знакомый и стабильный способ существования, медленно приводящий к деградации и гибели. При этом пребывает в иллюзии контроля над своей жизнью и полной уверенности в своих убеждениях. Вспоминается фраза одного известного человека: «проблема общества в том, что его малая часть думает, а остальные думают, что они думают».
Те же люди, которые действительно пашут, проделывают титаническую работу и тянут на своих плечах горы ответственности, склонны не афишировать свои действия. Это сильные люди, идущие по пути духовного развития. Таким ошибок не прощают.
Повреждения кожных покровов. Часть 1

Повреждения кожных покровов. Часть 1

В этой статье я рассмотрю наиболее распространённые повреждения кожных покровов. К ним относятся потертости, ссадины и раны.

Потертость – это повреждение кожи, которое возникает из-за длительного трения определённого участка кожи об одежду, обувь, снаряжение.



Потертость может надолго вывести спортсмена из строя. На участках кожи, которые подвергаются трению, возникает припухлость, покраснение, а затем пузырь, наполненный бесцветной жидкостью. При дальнейшем трении пузырь лопается и образуется эрозия. При попадании в повреждённую кожу микробов, может возникнуть воспаление, которое часто сопровождается повышением температуры тела, общим недомоганием, головной болью и так далее. При потертости надо осторожно очистить кожу перекисью водорода, а затем наложить повязку с мазью или эмульсией.

Повреждения кожных покровов.Ссадина – это поверхностное повреждение кожи, которое возникает при резком её трении о твёрдый предмет: пол, асфальт, землю, канат, от скользящего удара стойки или снаряда и так далее.

При ссадинах возникает сильная боль и кровотечение, нередко ссадины загрязняются и инфицируются. Любую ссадину необходимо очистить с помощью ватного тампона, пропитанного перекисью водорода и высушить стерильными салфетками, затем смазать раствором зеленки, разведённой на двух процентном растворе новокаина.

Рана – это повреждение тканей с нарушением целостности кожи или слизистой оболочки. Различают раны колотые , резанные , рваные и ушибленные. Основные признаки ран: кровотечение, боль, нарушение функции. Раны опасны из-за возможности значительной потери крови и попадания в неё инфекции. При ранениях необходимо остановить кровотечение, обработать края раны, наложить повязку.

Временную остановку кровотечения должен уметь делать каждый спортсмен. Люди неодинаково переносят потерю крови. Наиболее чувствительны дети и пожилые люди. Плохо переносят потерю крови люди, длительно болевшие, голодавшие, утомлённые, находящиеся в состоянии страха. Пострадавшие жалуются на нарастающую слабость, головокружение, шум в ушах, потемнение в глазах, тошноту, рвоту. Движения затормаживаются, учащается дыхание, человек бледнеет, пульс еле ощущается. Может наступить потеря сознания, судороги, исчезнуть пульс и другое.