от Дмитрий Гак | Авг 17, 2025 | Виховання та розвиток особистості
Знаете ли вы, что
победа или
поражение на соревнованиях, это результат (помимо всех видов подготовки) истинного внутреннего отношения спортсмена.
⠀
Этому вопросу, на мой взгляд, практически вообще не уделяется никакого
внимания в тренировочном процессе. А зря.
⠀
Опять же, по моему глубокому убеждению, именно здесь заложен механизм, в конечном счете приводящий к успеху или
неудаче.
⠀
Прежде, чем научиться выигрывать — нужно научиться проигрывать. Что это значит？
⠀
Нас всегда учат как побеждать, что для этого нужно сделать, но не кем стать.
Спорт богат примерами, когда супер подготовленный
спортсмен проигрывает менее подготовленному. Почему так происходит？Потому что нам никто не объяснил в чем “секрет” успеха и как это работает. А он лежит в нашей психике. Для системы （Вселенной）важно, чтобы наша психика находилась в равновесном состоянии и не проваливалась в яму. Желательно, чтобы она вообще не раскачивалась в разные стороны, поскольку это очень энергозатратно. Системе легче просто не дать желаемое, чем потом выравнивать последствия.
⠀
Работает это так. Чтобы выиграть, нужно искренне задать себе вопрос: в каком я буду
состоянии, если проиграю？ Только честно. Для большинства ответ очевиден. Будет
эмоциональный провал. Перевожу на понятный язык: я не готов проиграть. Это то, что меньше всего нужно системе.
⠀
Масло в огонь нередко подливают всезнающие
родители или/ вместе с
горе-тренером, пытающиеся реализовать через ребенка свои желания. Происходит это очень легко и под соусом мудрого наставления: “ты должен выиграть” и даже не догадываются, что именно так создается избыточный потенциал （маятник）и обратка последует обязательно, но необязательно понравится.
Поэтому, если спортсмен не научится правильно （для системы）реагировать на проигрыши, они будут повторяться, пока он не научится.
⠀
Тоже самое работает и в обратном направлении, когда спортсмен после победы, слишком бурно реагирует и испытывает чрезмерные эмоции, а дальше одевает корону и “заболевает” звездной болезнью. Угадайте что делает система？Больше не дает выиграть.
⠀
На самом деле, секрет прост до безобразия. Только спокойствие разума и контроль внутреннего состояния, может обеспечить реализацию заветного желания. И это первое, чему нужно научить юного спортсмена. Но в обществе с культурой эмоциональной несдержанности, вседозволенности и поощрения модных психологических тенденций типа: “он так себя проявляет” или “самовыражает” эта токсичность проникла и в спорт.
⠀
В этом смысле, психологическая подготовка должна проводиться со всей скурпулезностью и не меньшим
профессионализмом, чем физическая, техническа, тактическая и т.д.
⠀
Только психологически здоровый спортсмен, готовый к победе сможет ее получить, причем многократно.
⠀
Всем добора и побольше чемпионов!
от Дмитрий Гак | Июл 21, 2025 | Виховання та розвиток особистості
Но не все так очевидно как кажется. Слезы не от того, что не получилось, а от того, что не дали медаль. Если кому-то это кажется нормой, то я хочу сказать, что это катастрофа. И вот почему.
⠀
Это закономерный результат инфантильного выступления, который базируется на концлагерном （рабском）“
воспитании”. Поддаваясь много лет жесткой дрессировке, у ребенка формируется и вырабатывается только одно качество — повиновение. Это состояние становится нормой и отравляет ему всю оставшуюся жизнь.
⠀
Безусловно, без правильного поведения и порядка, будет хаос как на тренировке, так и в жизни, но не нужно путать
дисциплину с повиновением, где корень слова ВИНА.
⠀
Кстати, знаете, чем отличается воспитание от дрессировки？ Дрессировка — это выращивание под себя, для своего удобства, а воспитание — это быть рядом и помогать ребенку воспитывать себя самому. “Конечная цель воспитания — это самовоспитание” — А.С. Макаренко.
⠀
Состояние проигрыша должно не нравиться （еще раз подчеркиваю суть, не отсутствие медали, а
СОСТОЯНИЕ）и это должно вызывать внутреннюю мотивацию изменить ситуацию в свою пользу. Но часто из детей делают терпил, годами приучая не давать сдачи, смириться, не спорить, не обращать внимание…. дальше дополните сами. Другими словами, не проявлять себя здоровым способом. А потом мы удивляемся, почему они вырастают и ничего не хотят, ни к чему не стремятся. Ну что, кому хватит смелости посмотреть на себя в зеркало и понять, что ваш инфантильный
ребенок, это результат ваших усилий？
⠀
В спорте это выражается в нежелании двигаться вперед, равнодушном отношении к проигрышу или падению （а дома еще умный родитель добавит: не переживай, в следующий раз получится. Не получится, потому что вы только что отбили будущую мотивацию）, отсутствии стремления выигрывать, бороться за результат и в конечном счете приводит к полному игнорированию рекомендаций и наставлений тренера, как на тренировках, так и на соревнованиях и не потому что спортсмен плохой, а потому что у спортсмена нет внутреннего ресурса это сделать, который начинается с отсутствия
желания.
⠀
Очень тяжело смотреть в глаза подростку и видеть там пустоту. Живое тело с потухшим огоньком （результат многолетнего преступления над личностью）его невозможно зажечь, увлечь,
мотивировать. Его так научили и приготовили для дальнейшей жизни роль жертвы.
⠀
А самое страшное, что даже личный пример действует кратковременно （пока спортсмен находится под влиянием тренера）и не вдохновляет, не мотивирует, не движет вперед.
⠀
Такой спортсмен не способен самостоятельно выставить требование к себе, заставить себя сделать что-то полезное, не говоря уже о чем-то неприятном, но нужном для развития. Эпоха потреблятства сделала свое дело и вырастила армию инфантильных рабов. О каком пути чемпиона мы можем говорить, если при любой сложности в спортивной жизни ребенка, что делают
родители? Правильно. Убирают его от этой трудности или вообще ничего не делают.
⠀
Констатирую факт. Очень немногие родители учат своих детей с детства преодолевать трудности и правильно реагировать на проблемы. Будь-то детский садик, школа,
спортивная секция или другое занятие.
⠀
Запомните навсегда: слезы — это ВСЕГДА проявление жалости к себе. Такое состояние допустимо в раннем детстве, но по мере взросления ребенка, особенно спортсмена, оно должно меняться. Этому должны учить, в первую очередь родители, а
тренер продолжит в спорте. Жалость к себе в спорте приводит ВСЕГДА к проигрышу.
⠀
Кто не знает: препятствия — это и есть путь!
⠀
А спортивная злость, необходимая черта
чемпиона!
⠀
И в завершении, обзор от ИИ.
⠀
Спортивная злость- это контролируемая агрессия, которая используется спортсменом для достижения цели в соревнованиях, преодоления трудностей и повышения спортивных показателей. Она отличается от обычной злости тем, что направлена на преодоление препятствий и мобилизацию сил, а не деструктивное выражение
эмоций.
⠀
Желаю всем воспитывать больше чемпионов!
от Дмитрий Гак | Ноя 23, 2022 | Виховання та розвиток особистості
Колись я писав пост про відсутність орієнтирів у нашому суспільстві. Думка була спрямована більше на підлітків, які стоять перед вибором подальшого життєвого шляху, але для дітей молодшого віку ця тема є не менш важливою. Справа в тому, що якщо не зникли, то правильних прикладів для наслідування зараз стало набагато менше, ніж має бути. Різноманітність варіантів за нинішніх часів дуже мізерна, а це найважливіший фактор впливу, оскільки дитина виховується виключно наслідуванням.
У зв’язку з цим батькам необхідно знайти такі приклади в дитинстві дитини і плюс до цього, ще й самим стати подібним прикладом. Щоб хлопчик не тільки відчував гордість за свого тата, а ще й хотів бути схожим на нього.
Необхідно пам’ятати, що поганий приклад заразливий, а щоб виховання було правильним, ставку необхідно робити на красу.
Ось що писав на цю тему відомий на весь світ спортсмен Юрій Власов: «Без відчуття прекрасного життя значною мірою залишається замкненим для людини, відбиваючись у його свідомості вже виключно як убога та примітивна».
А ось слова не менш відомого педагога О.С. Макаренко: «Прагнення до краси, що міцно закладене природою в кожній людині, є найкращим важелем, яким можна повернути людину до культури. Бити на красу, значить, бити безпомилково. Краса – наймогутніший магніт і приваблює не лише гарне обличчя чи постать людини, а й гарний вчинок, гарний спектакль, гарний концерт, вишивка і навіть гарний картонний солдат».
Недарма ми цитуємо висловлювання великих людей, захоплюючись красою їхньої думки, а також красою їхнього творіння. Складно уявити, щоб дитина в глибині душі прагнула прожити своє життя, лежачи на дивані з пляшкою пива перед телевізором, але іноді, у найзапущеніших випадках придушення волі, вона повторює цю потворну долю і буває так, що навіть не хоче нічого міняти. Я вже писав про виховання правильних бажань і приклад виховання неправильного бажання. Так спотворити життя дитині може лише людина, яка втратила свій зв’язок із прекрасним.
Виховання прекрасної людини, на думку найпопулярнішого та найулюбленішого вчителя Василя Сухомлинського виглядає так:
«Справжнє виховання – це виховання культури потреб, духовних запитів, бажань. Виховайте у дитини духовну потребу працювати, потребу вчитися, потребу насолоджуватися мистецтвом, і ви виховаєте прекрасну людину». Або ось: «Важливо викликати хвилювання, переживання, пов’язане із власним добрим вчинком».
Рецепт простий до неподобства: хочеш, щоб твоя дитина гарно розмовляла – сам розмовляй красиво; хочеш, щоб діти не робили поганого – роби більше красивих і правильних вчинків і так далі за списком. Це ж правило застосовується і почуттів та їхнього вираження. Невихованість у прояві як позитивних, так і негативних почуттів, прямо відбивається на поведінці дитини. Завжди пам’ятайте, що у молодшому віці дитина дивиться на батьків 24 на 7. А до 5 років відчуває матір та всі її переживання та сприймає їх як свої. І тут кожен вибирає сам, чим і в якій кількості «годувати» свого коханого малюка.
P.S. Твоє особисте прагнення до краси прямо пропорційно відображатиметься у твоїй дитині!!!
от Дмитрий Гак | Ноя 16, 2022 | Виховання та розвиток особистості
Приблизно з 3-х років розвиток волі вперше вводиться в русло словесно-виховних впливів, які свідомо спрямовують і регулюють поведінку дитини. Заохочення позитивних вчинків та осуд негативних, сприяють формуванню у дітей правильної оцінки своєї поведінки, передбачення результатів дій, що має, звичайно, першорядне значення для подальшого розвитку у них волі.
Основними засобами розвитку волі у дитини молодшого віку є гра та певні вимоги. Важливість гри я вже описав раніше, а про вимоги варто згадати найважливіше. Змалку від дитини вимагають дотримуватися правил поведінки та режиму дня. Це постає як велика серія складних вольових дій, якими дитині необхідно опанувати. У процесі виконання цих дій міцніє воля, виробляються дисциплінованість та витримка.
Вольове зусилля є надзвичайно важливою якістю свідомості. Будучи викликаним боротьбою з труднощами, воно стає великою силою людини для подолання цих труднощів. Людина у відповідальні періоди може свідомо викликати вольове зусилля і за допомогою його мобілізувати приховані запаси енергії для подолання труднощів.
Ось що писав про силу волі Лев Товстий: «Треба бути сильним – або спати. Бути сильним означає діяти; значить мати таку силу духу, щоб боротьба ніколи не викликала стогін слабкості, скарги; значить мати напрям у житті, а не слідувати бездумному життю; означає певною мірою впливати на сам напрямок. Якщо немає цієї сили – спи, дрімай, не отруюй життя безсиллям, в’ялістю – краще спи».
Вольові зусилля пов’язані з м’язовою напругою. Найкращим винаходом людства для виховання сили волі є спорт. Ви не знайдете жодного справжнього спортсмена, а тим більше чемпіона, який не мав би величезної сили волі.
Потреба у фізичній активності закладена в нас природою. Без цього неможливе духовне зростання, а відтак і особиста еволюція людини. Завданням спорту є виховання спортивного характеру, тобто здатність перемагати, яка у свою чергу перебуває у повній залежності від сили волі.
Спортивне життя – це дуже яскраве та насичене життя. Недаремно спорт є частиною культури народу, а спортивні змагання приковують до телевізора мільйони шанувальників. Ще 100 років тому педагог-новатор О.С. Макаренко так описував цю якість: «Воля – нестерпно привабливе почуття для гарної хлоп’ячої душі!»
Можу лише додати, що потреба у подоланні (головним чином себе) є привабливою не тільки для хлопчиків. А потреба у досягненні (що є основною у будь-якому спорті) відноситься взагалі до будь-якої людини, незалежно від статі та віку.
от Дмитрий Гак | Ноя 9, 2022 | Виховання та розвиток особистості
Під волею зазвичай розуміють здатність людини долати перешкоди, що стоять на шляху до мети.
Воля, як і вся свідомість людини, є функцією мозку, продуктом його складної роботи. Вона є регулювальною функцією мозку, яка виражена в здатності людини керувати своєю поведінкою.
Змалку дітей привчають виконувати певні дії, багаторазово дитина організовує під впливом оточуючих свої вчинки, спостерігає виконання їх на прикладі інших людей тощо. Ці вольові акти формуються у дитини під впливом словесних подразників. При багаторазовому повторенні однаково спрямованих довільних рухів та дій створюється стійка система нервових зв’язків, що робить людину здатною долати перешкоди та труднощі.
Для правильного виховання волі дитини, батькам необхідно завжди пам’ятати, що людина не народжується з готовою волею. Воля не виникає раптово і за життя людини. Вона порівняно повільно розвивається у процесі дошкільного та шкільного виховання. І щоб розвиток волі у дитини мав правильний характер, ми, перш за все, повинні розкрити розвиток його дій.
Механізм вольового процесу можна уявити так: починається він із виникнення специфічного переживання, яке має назву бажання, далі вольовий процес виявляє свою істотну особливість – вибірковість (вибір). У процесі мисленнєвої роботи бажання оцінюється. Далі слідує постановка мети та план її реалізації. Тут криється відповідь на право вибору у дитини, про яку я писав раніше. Що непідготовленій дитині (нездатній оцінити своє бажання) не можна надавати право вибору. Сюди слід додати, що у психології розрізняють прості і складні вольові дії. Перші мають імпульсивний характер. Другі відрізняються великою свідомістю та продуманістю. Вони й характеризують волю людини. Легко здогадатися, до якої категорії відносяться діти. А тепер уявіть ситуацію, в якій батько дає право вибору спортивної секції (часто визначальної щодо подальшої долі дитини) п’ятирічному хлопчику чи дівчинці наївно вважаючи, що вона (дитина) здатна оцінити своє бажання шляхом свідомості та її продуманості.
Тут доречно відзначити, що вольове зусилля часто має неприємне забарвлення, і не кожна людина, особливо дитина, здатна її викликати. Але викликати в себе це зусилля людині потрібно навчитися, щоб з успіхом долати труднощі.
Велику роль у формуванні волі дитини грає діяльність вихователя, за допомогою якого вона вивчає різноманітні рухи та дії і в неї розвивається наслідування.
Воля, як функція мозку, яка регулює поведінку, виробляється з урахуванням великого запасу вивчених рухів, про які писав раніше у частині «Різноманітність»
Про засоби розвитку волі у дитини читайте у наступному пості…
Много лет наблюдая за неудачными 
