Багаторічні спостереження дають підставу виділити два перегини, які часто зустрічаються при спілкуванні з тренером. Поряд з тими батьками, які після кожного тренування очікують посекундний звіт про свою дитину та її «успіхи», є й такі, які вважають за краще мінімізувати цей момент і черпають інформацію виключно від дитини. У цій статті увага буде приділена другому способу відносин, оскільки, на мій погляд, він деструктивніший, ніж перший. Безумовно, все суто індивідуально (у кожного своє власне уявлення про те, як це потрібно робити), але я ставлю за мету показати явище.

Думаю, не потрібно бути науковим діячем, щоб усвідомити, що дитина не здатна дати адекватну оцінку ситуації (тренувальному процесу) і в принципі не повинна це робити. Перша помилка, яку часто припускаються такі батьки, це починають за спиною тренера критикувати його дії. Мовляв, не приділяє уваги/не так подивився/не то сказав, або ж в інший бік – дав надто складне завдання/надмірно вимагає/упереджено ставиться та й інше. Буває так, що в процесі підготовки спортсмен, набуваючи бійцівських якостей, починає відхилятися від сімейного укладу і чим більше, тим менше він стає схожим на своїх близьких родичів і тут трапляється друга поширена помилка, коли один із батьків приходить у спортзал і влаштовує скандал. Після чого йде з гордо піднятою головою і навіть не здогадується про те, що своєю поведінкою перекреслив спортивне майбутнє дитині, відбивши бажання у тренера ВКЛАДАТИ душу в такого спортсмена. Дитина може й надалі відвідувати тренування, отримувати увагу, рекомендації з виправлення помилок і навіть певну допомогу, але ВКЛАДАТИСЯ в неї тренер вже не буде. Відкрию маленький секрет для таких батьків. Якщо тренер не буде зацікавлений у спортсмені, то результату ніколи не буде, яким би талановитим не був спортсмен.

Далі ситуація посилюється за таким сценарієм. Оскільки метою скандалу служить повернення до старого сімейного способу виховання (читайте придушення) і грубе неприйняття нових форм якостей характеру, то батьки різними способами починають схиляти тренера саме до цього і всіляко намагаються вплинути на процес розвитку спортсмена. Треба пам’ятати, що справжній професіонал НІКОЛИ не враховуватиме подібні побажання батьків і не дозволить втручатися у свою роботу, з чого випливає наступний факт: пропорційно зростаючому впливу тренера, вплив батьків буде стрімко зменшуватися. Це викликає внутрішню паніку і в хід йде все, що можна придумати, від приниження тренера в очах дитини до фізичної перешкоди розвитку: коли дитину замикають у кімнаті, щоб не йшла на тренування або кидають парасолькою в голову дочки, при зробленому виборі піти в спортзал, замість того, щоб посидіти вдома з мамою.

Я навів кілька конкретних прикладів помилок, які часто зустрічаються з боку батьків при взаємодії з тренером. А їх безліч. І всі вони мають тільки одну явну причину – нерозуміння, що виникає від неповноти інформації про процес, що відбувається. Річ у тому, що спорт висуває низку вимог до спортсмена, ігнорувати які тренер ніяк не може, звідси і всі його дії, які батьки мають чітко розуміти та в ідеалі підтримувати.

Правильна ж взаємодія передбачає систематичне (не обов’язково щодня) спілкування з першоджерелом, тобто із вашим тренером. Особливо коли щось незрозуміло чи не подобається. Справжній професіонал завжди пояснить причину своїх вчинків та перспективи, що йдуть за ними (якщо не може, це не професіонал і можете сміливо помахати йому рукою).

І останнє: заявивши тренеру про своє бажання зробити з дитини чемпіона, бажано завжди пам’ятати, що справжній спортсмен виховується за законами спорту і до цього потрібно бути готовим.

P.S. Аналізуючи причину непрямого збору інформації замість прямого спілкування, зазвичай, з’ясовується дуже цікавий факт таких батьків. Але це вже зовсім інша історія.