МОТИВАЦІЯ У ДИТЯЧОМУ СПОРТІ
Будь-якому тренеру за час своєї практичної діяльності неодноразово доводиться стикатися з питаннями мотивації, читайте – бажання, при заняттях дітей спортом.
Часто можна почути такі фрази, як від батьків, так і від дітей “він не хоче більше тренуватися”, “їй перестало подобатися”, “зникло бажання” тощо.
У цій статті я покажу кілька найпоширеніших батьківських помилок, які вбивають мотивацію юного спортсмена.
Перша помилка, якій я присвятив окрему статтю, це амбітність батька (ів), тобто бажання батька та/або матері набагато більше за бажання самої дитини. І вони його пригнічують. У цій ситуації мало хто з дорослих замислюється, що своїми діями і словами насильно (дитина ще не може відстоювати себе) вдиратися в особисті межі і перетворює свою любу дитину на слухняну іграшку, яка виконує бажання дорослих. Ні про яку свободу волі, а тим більше особисту реалізацію, тут не йдеться. Підсумок: виховується слухняний несамостійний раб, який відвідує спортивний зал «з-під палиці» або, що ще гірше, через страх бути відкинутим і позбавленим батьківської любові.
Друга, дуже поширена помилка, випливає із першої. Це всезнаюча мама (можливо і тато, але рідше). В цьому випадку один із батьків забирає на себе роль тренера, самовільно привласнивши собі право управління, втручається в тренувальний процес і «налаштовує сина перед змаганнями», «самостійно вчить дочку елементам», «роздає поради та робить зауваження», намагається принизити в очах дитини значущість авторитету тренера, коли не згоден з його думкою і робить ще багато шкідливого для становлення спортсмена. Але найголовніша шкода полягає в тому, що такі батьки змінюють ставлення до самого тренера та тренувань на гірший бік. Про яку мотивацію тут можна говорити?
Третя помилка протилежна першій. Повна відсутність інтересу до занять дитини. Особисто я мав випадки, коли батьки через кілька років тренувань неправильно називали вид спорту своєї дитини. Тренувальний процес – це, перш за все процес розвитку і тут не може бути все гладко. Поряд з успіхами, будуть і невдачі. Що в першому, що в другому випадку дитина гостро потребує розуміння та підтримки з боку батьків. Не отримуючи цього, вона втрачає інтерес до свого захоплення і причиною цього є знецінення шляхом байдужості з боку найближчих людей.
Крім батьківських помилок, існують ряд специфічних (спортивних) проблем, що знижують мотивацію спортсмена: виникнення страху, тривала відсутність бажаного результату, непрофесіоналізм тренера та багато іншого, але це вже другорядні моменти порівняно з чільним значенням сім’ї та батьків.
Ключ до постійно зростаючої мотивації дитини, у будь-якому її занятті, лежить у правильному вихованні. Як я писав у минулих статтях, бажання можна і потрібно виховувати. Саме батьки повинні закладати фундамент позитивних якостей, на яких справжній тренер зможе розкрити весь потенціал дитини. Саме батьки повинні усвідомлювати свої дії, слова і поведінку і завжди знаходити золоту середину, що забезпечує гармонійний розвиток своєї дитини.
А якщо ще простіше. Любов та підтримка, ось що має бачити дитина на всьому шляху свого розвитку, незалежно від роду захоплень та кінцевого результату.
P.S. Бажання чи небажання вашої дитини чимось займатися – це пряме відображення вашого виховання.
Каждому человеку свойственно стремление реализации себя в жизни. Это стремление может иметь разные формы в зависимости от выбранной сферы деятельности, но всегда успешной реализации этого желания сопутствует наличие того или иного навыка или совокупности навыков. Приобретенный навык нужно перевести в умение и только тогда можно утверждать, что человек что-то умеет в жизни. Но и этого еще недостаточно для успешной реализации себя. Ведь, если тебя научили читать, это еще совсем не значит, что ты будешь великим мыслителем или философом. А если научили писать, то это еще не гарантия того, что в будущем ты обязательно будешь писателем. То же самое касается и акробатики (как в принципе и любого другого вида 
Во все времена рождались, рождаются и будут рождаться дети, которых природа наградила незаурядным и пытливым умом. Вырастая, такие дети превращаются в отдельную категорию подростков, для которых существующая система обучения не является ни интересной, ни перспективной. Они в ней не видят смысла и очень часто для них она слишком легкая и при малейших напряжениях они легко догоняют всю пропущенную программу. В принципе это и неудивительно, поскольку то, что сейчас происходит в школах и в вузах, трудно назвать образованием. Такие подростки не уважают эту систему, поскольку понимают, что им ничего ценного она не даст в жизни, у них пропадает интерес к учебе и они в силу своего возраста ищут другие способы самореализации. Но проблема нашего времени в том, что у них нет правильных авторитетов, поскольку эти дети действительно умные и родители с устаревшим багажом знаний не могут им даже ничего противопоставить и соответственно не могут заслужить уважение в глазах собственного 
