от Дмитрий Гак | Май 19, 2026 | Акробатика у житті людини
Обережно! Тут написана незручна правда.
На мій скромний погляд, коли ми замислюємося (якщо взагалі замислюємося) над розвитком дитячого спорту, ми дивимося зовсім не туди.
Чому ніхто НЕ ХОЧЕ подивитися на справжню причину небажання дітей займатися спортом у нашій країні? Наш вид спорту не є винятком. Дослідження показують мізерний відсоток дітей, які систематично займаються спортом. А я вам відповім чому. Тому що страшно побачити у цьому відображенні самих себе.
Поясню на простому прикладі різницю між нашою культурою взаємин між суперниками та тією, яку я бачив у розвинених країнах.
Що відчуває ваш суперник (а часто й тренер або батьки), коли ви програли, впали чи невдало виступили? Тільки чесно. Правильно — радість. А що він відчуває всередині, коли у вас усе вийшло блискуче, а в нього ні? Думаю, ви й самі здогадуєтеся.
За багаторічними спостереженнями за спортсменами та тренерами на міжнародних змаганнях я дійшов таких висновків.
Умовно назвемо розвинені країни словом «там», а нашу країну — «у нас».
Коли там ти виступив чудово і в тебе все вийшло, люди оцінюють твій результат і твою працю підтримкою та оплесками. У нас це радше виняток, ніж правило. Дуже часто замість щирої радості виникає відчуття власної меншовартості та заздрість — навіть до товариша по команді.
А що відбувається, коли там ти виступив невдало? Підтримки стає ще більше, причому щирої. А що у нас? Навіть якщо тебе показово «підтримали», усередині нерідко виникає радість від чужої невдачі.
Ось і вся різниця.
У такій атмосфері там з’являється шалена мотивація працювати далі, тому що ціна помилки невелика. У нас же за помилку можуть буквально «з’їсти», і дуже часто після цього спортивна кар’єра дитини опиняється під загрозою.
Коли моя вихованка ВИГРАЛА Всесвітні змагання серед дівчат U12 (до речі, вперше в історії нашого виду спорту), нас щиро вітало пів світу. Спортсмени й тренери, яких ми навіть не знали, підходили, обіймали, давали «п’ять» і говорили теплі слова.
Частина нашої команди зробила вигляд, що привітала (і повірте, таке лицемірство дуже добре видно), частина взагалі перестала спілкуватися, і лише одиниці по-справжньому розділили нашу радість.
А тепер запитайте себе: скільки часу дитина здатна витримати в такій атмосфері?
Найстрашніше те, що змагання — це лише верхівка айсберга, де проблема стає особливо помітною. Насправді ж зароджується і вирощується вона зовсім в іншому місці.
У спортивних колективах — за мовчазної згоди тренерів. У сім’ях, де батьків цікавить лише медаль, а не сама дитина та її розвиток.
То, можливо, причина в нас?
Саме в нас.
Довгі роки ми жили за принципом: «аби в сусіда не було краще» та «моя хата скраю». А потім дивуємося, чому дітей у спорті мало, а ті, хто приходить, часто швидко йдуть.
Якщо ми хочемо розвивати дитячий спорт, насамперед потрібно набратися сміливості подивитися на себе і почати змінюватися.
Для прикладу скажу, що атмосфера на моїх змаганнях відрізняється від більшості інших. Це підтверджують тренери, які побували у нас і залишали свої позитивні відгуки.
Я не вихваляюся. Я лише показую, що це можливо.
Потрібне лише бажання.
То, можливо, настав час почати змінюватися, щоб дати дитячому спорту справжній шанс?
от Дмитрий Гак | Май 31, 2023 | Виховання та розвиток особистості, Тільки для людей, які думають
Будь-якому тренеру за час своєї практичної діяльності неодноразово доводиться стикатися з питаннями мотивації, читайте – бажання, при заняттях дітей спортом.
Часто можна почути такі фрази, як від батьків, так і від дітей “він не хоче більше тренуватися”, “їй перестало подобатися”, “зникло бажання” тощо.
У цій статті я покажу кілька найпоширеніших батьківських помилок, які вбивають мотивацію юного спортсмена.
Перша помилка, якій я присвятив окрему статтю, це амбітність батька (ів), тобто бажання батька та/або матері набагато більше за бажання самої дитини. І вони його пригнічують. У цій ситуації мало хто з дорослих замислюється, що своїми діями і словами насильно (дитина ще не може відстоювати себе) вдиратися в особисті межі і перетворює свою любу дитину на слухняну іграшку, яка виконує бажання дорослих. Ні про яку свободу волі, а тим більше особисту реалізацію, тут не йдеться. Підсумок: виховується слухняний несамостійний раб, який відвідує спортивний зал «з-під палиці» або, що ще гірше, через страх бути відкинутим і позбавленим батьківської любові.
Друга, дуже поширена помилка, випливає із першої. Це всезнаюча мама (можливо і тато, але рідше). В цьому випадку один із батьків забирає на себе роль тренера, самовільно привласнивши собі право управління, втручається в тренувальний процес і «налаштовує сина перед змаганнями», «самостійно вчить дочку елементам», «роздає поради та робить зауваження», намагається принизити в очах дитини значущість авторитету тренера, коли не згоден з його думкою і робить ще багато шкідливого для становлення спортсмена. Але найголовніша шкода полягає в тому, що такі батьки змінюють ставлення до самого тренера та тренувань на гірший бік. Про яку мотивацію тут можна говорити?
Третя помилка протилежна першій. Повна відсутність інтересу до занять дитини. Особисто я мав випадки, коли батьки через кілька років тренувань неправильно називали вид спорту своєї дитини. Тренувальний процес – це, перш за все процес розвитку і тут не може бути все гладко. Поряд з успіхами, будуть і невдачі. Що в першому, що в другому випадку дитина гостро потребує розуміння та підтримки з боку батьків. Не отримуючи цього, вона втрачає інтерес до свого захоплення і причиною цього є знецінення шляхом байдужості з боку найближчих людей.
Крім батьківських помилок, існують ряд специфічних (спортивних) проблем, що знижують мотивацію спортсмена: виникнення страху, тривала відсутність бажаного результату, непрофесіоналізм тренера та багато іншого, але це вже другорядні моменти порівняно з чільним значенням сім’ї та батьків.
Ключ до постійно зростаючої мотивації дитини, у будь-якому її занятті, лежить у правильному вихованні. Як я писав у минулих статтях, бажання можна і потрібно виховувати. Саме батьки повинні закладати фундамент позитивних якостей, на яких справжній тренер зможе розкрити весь потенціал дитини. Саме батьки повинні усвідомлювати свої дії, слова і поведінку і завжди знаходити золоту середину, що забезпечує гармонійний розвиток своєї дитини.
А якщо ще простіше. Любов та підтримка, ось що має бачити дитина на всьому шляху свого розвитку, незалежно від роду захоплень та кінцевого результату.
P.S. Бажання чи небажання вашої дитини чимось займатися – це пряме відображення вашого виховання.
